Помогите расскрыть значение афоризмов,"Двоє дивляться: один бачить калюжу,другий - зорі" "Найбільший скарб усього людства є сама людина" Пожалуйста прошу

Але малюнком тоскним і недбалим не хоче годувати листопад, і мріють зорі: ми серця запалим; радіє місяць: повернувсь назад (П. Филипович)

лід,Вавилонське стовпотворіння, на всі заставки, зализувати рани.

лать краткий и хороший пересказ данного текста пожалуйста!!!

Творча дружба Рєпіна і Яворницького

Щира творча дружба між Дмитром Яворницьким та Іллею Рєпіним тривала понад сорок років Видатні діячі культури були земляками - обидва народилися й виросли на Харківщині, але перше знайомство відбулося в Петербурзі тільки в 1887 році .

У столиці щорічно відзначали річницю народження Тараса Шевченка, на яку збиралося українське земляцтво Святкували її й того року Коли Яворницький прибув на вечір, Рєпін підійшов до нього і запропонував сісти поруч

Між ними зав’язалася задушевна розмова Говорили про Україну, Запорозьку Січ, розпитували один одного, над чим працюють Рєпін розповів Яворницькому про свою працю над картиною про запорожців, які пишуть відповідь на грізний наказ султана припинити наскоки на Крим . Його цікавило, що скаже про картину найбільший знавець Запорозької Січі Дмитро Яворницький, якого він запросив до майстерні

З першого ж погляду картина Яворницькому сподобалася . Він зі щирим захопленням хвалив автора, а потім з радістю вигукнув:

- Так беріться ж, дорогий Іллє Юхимовичу, за велику картину, за святе діло! Адже Ви у своїх «Запорожцях» відображаєте одну з героїчних сторінок боротьби українського народу проти турецько-татарської агресії!

Рєпін уважно вислухав Яворницького, а потім відповів, що для цієї картини йому багато чого не вистачає

Дмитро Іванович здогадався, чого тут не вистачає Він пригадав свою колекцію, зібрану ще за студентських років, коли з торбою за плечима ходив курними дорогами по слідах запорожців і з великою пристрастю збирав усе, пов’язане із Запорозькою Січчю Його колекція налічувала понад триста експонатів

Дмитро Іванович запропонував Рєпіну необхідне для його картини: книжки з історії запорозьких козаків, колекцію зброї, жупани, чоботи, кобзу, люльки Віддав фотознімки запорозького прапора, на котрому зображені запорожці, що пливуть на галері по Чорному морю, фотографії нащадків запорожців, фоторепродукції старих картин, знімки Дніпровських порогів

Яворницький приводив до майстерні живописця багатьох своїх земляків і знайомих - прототипів, котрі позували Рєпіну під час творення картини Це була найголовніша і найістотніша допомога художнику

Ілля Юхимович гаряче взявся до роботи Працював він над «Запорожцями» майже дванадцять років . На великому полотні одна за одною з’являлися все нові й нові козачі фігури . Вони здавалися Дмитрові Івановичу чудовими, а художник запевняв, що до них треба ще «трохи доторкнутися пензлем». Було, доторкнеться - і зовсім інакше виходить, краще, виразніше

Художник тричі приїздив в Україну і на Кубань . Коли Рє- пін їхав на Кубань, Яворницький порадив зустрітися з козаком-станичником Василем Олешком У його обличчі художник помітив риси схожості з уявленим образом Івана Сірка Зібрані матеріали допомогли створити багато етюдів, які потім художник переніс у картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану»

Яворницький щедро допомагав Рєпіну увічнити одну із славних сторінок історії України, глибше вивчити життя, звичаї народу

Зворушлива дружба двох побратимів дала рясні плоди До нас дійшли заповітні слова Рєпіна, у яких він уболіває за долю України . Художник клопочеться, щоб на доброму ґрунті

розцвів український стиль у мистецтві, адже український співучий народ має особливе право на своє особливе мистецтво

(452 слова) За І. Шаповалом

Над Мар'ївкою спочивала ніч. Могутні дуби, що густою лавою стояли понад озером, повилися густими тінями. В небі сіялися зірки й виблискували в темній, як криця, воді. В гаю цвіли весняні квітки і пахли. На березі озера, в траві, лежали Грицько і Яків, коло їх валялися розкидані по траві книжки, жмутики конвалій. Яків лежав горілиць, курив цигарку й дивився на небо. Грицько лежав до його спиною й, зіп'явшись на лікоть, дивився мрійно на воду. Лінь і втома окутала їх.
— Яків! — після довгої паузи звернувся до товариша Грицько.
Той щось муркнув собі під ніс, кинув у воду цигарку й ще пильніше став вдивлятися в небо.
— Яків! Хочеш говорити? — спитав Грицько.
— Н-не хо... — ліниво протяг той.
Замовкли. Із-за дубів став здійматися на небо місяць, червоний, великий, як червоного золота діжа; вирізалися над темною масою гаю вершечки дубів, огневими шпильками пронизалася вода. Серед тиші часом поверх води випліскувала риба, лишаючи по собі на тихому лоні розпливчаті круги. Десь скрипів віз; за гаєм, у хуторі, співали дівчата.
— Яків!.. Про що ти думаєш? — спитав знов Грицько.
— Ось глянь сюди! — промовив Яків, дивлячись на небо. — Он, бач, на небі зорі, а що там, над тими зорями?
— Там інші зорі.
— Ну, а за іншими?
— Там знов зорі.
— Зорі, та й зорі, та й зорі... а краю немає?
— Немає краю.
— От штука!.. — Яків зітхнув і замовк.
Грицько глянув на небосхил, і йому стало здаватися, що він сидить не в гаю над водою, під темним небом, а в великій-великій хаті. Стеля в тій хаті — блакитне, убите срібними бляшками небо, діл — блискуча вода в озері, темні дерева — то вінки, розвішані по стінах, а місяць, мов лампадка, тихо освітлює всю хату.