твір нашого цвіту по всьому світу
10-11 класс
|
У Кіровоградському міському літературно-меморіальному музеї І.К.Карпенка-Карого відкрилася і
Другие вопросы из категории
Високий-
Теплiх-
Сткповий-
Проживаэ-
Читайте также
на вулицях свого міста чи села, ми зустрічаємо нових людей. Одні зустрічні нам
вкарбовуються в пам'ять, а інші – просто забуваються. З впевненість можу
сказати, що всі ми, люди, індивідуальні, особливі кожен по своєму. І хоча у нас
є спільні ознаки, проте внутрішній світ різний. Люди добре сприймають собі
подібних і відрізняють незвичайних, не таких як вони самі, особливо, людей з
вадами та обмеженими можливостями.
Переглянувши телепередачу про австралійця Ніка Вуйчіча, я
відкрив для себе багато нового і цікавого. Найбільше мені запам’яталась його
сила волі й бажання знайти своє призначення в цім світі. Нік народився із жахливою патологією – без рук і ніг. Була лише
подоба стопи, за допомогою якої він пристосовувався до життя. Хлопчика не
поважали в школі, більшість однолітків його не сприймали, казали, що він нічого
не вміє і з ним нецікаво. Незважаючи на всі ці труднощі, він старанно працював над
собою. Після школи Вуйчіч продовжив навчання й
отримав дві вищі освіти. Одна, як бухгалтер, друга – в сфері фінансового
планування. Основною мрією хлопця, було бажання надихати інших людей, давати їм
надію за допомогою свого слова. На своєму прикладі він показував, що інші люди
здатні набагато більше ніж він. На даний час він користується великою
популярністю та повагою по всьому світі. Ніка можна назвати людиною сильною духом, яка
незважаючи на свої фізичні вади, знайшла своє місце та ціль в житті.
від радісної звістки, намагалися зосереджено писати твір
2) дерево, яке ще зранку вкрилося рожевим цвітом, ніби світилося на тлі блакитного неба міріадами зірок
3) подвір'я, яке було таким зеленим, просторим, нагадало вчителеві найкращі роки власного дитинства.
4) Рильський, який знав багато європейських мов, збагатив українську культуру майстерними перекладами
5) таємничі зеленуваті гори, які вкрив пасмами білий туман, здавалися химерними замками з чарівних казок
під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.
Довженко найсучасніша людина серед митців кіно. Кінематограф світу мав би вже давно заснувати найвищу премію його імені, бо, по суті, всі режисери його учні.
Довженко найніжніший син України. Він був хворий Красою з великої літери. І всю історію свого народу бачив і показував через Красу. Він завжди боявся, щоб образи й характери не підмінювалися посадами а драматургія субординацією.
Довженко шаленів від думки що ми народ упосліджений, не здатний опам’ятатися, пригадати свою історію. Він народився й жив для добра та любові. «У красі більше глибокої істини, ніж в одній лише голій правді. Істинне те, що прекрасне». Це його безсмертні слова (За М. Костенком).