Коли у прикметниках пишемо одну -н-,а коли дві?

А.не/перевірений твір учня
Б.не/підробний підпис керівника
В.своєчасно не/завершена розмова
Г.не/завершена розмова
Д.розмова старшокласників не/завершена

Серед поданих нижче сполук лише одна
числівникова. Знайдіть її.
а. багато говорити;
б. скласти утроє;
в. мало велосипедів;
г. двічі попередити;
д. поділити навпіл.

переступив поріг бабусиної кімнати. На підвіконні затишно буркотіло радіо. Бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. Коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. Лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку.

Роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. На столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. Стояла прикрита рушником ікона. Роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть.

Увечері Роман відніс ікону Павлуші Ханенку. Отому, що в Канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. А тепер от погостювати приїхав. Каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати який сувенір з рідної України – їм за велике щастя. Хоч рушник вишиваний. Хоч ікону. І гроші вони за це ладні заплатити…

Роздивившись принесену Романом ікону, «канадець» Ханенко поклав її на стіл.

- Чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? – верескнув він. – Дивись.

Ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону зі зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер. «…під впливом інженери… згідно з якими архітектурний стиль… »

- Хтось узяв рівненьку дощечку, - пояснював Ханенко, - наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. Вийшло непогано, - хмикнув, - але на продаж не йде. Тобто, - поправився, - на сувенір не згодиться.

Коли увечері повернувся брат Антон, Роман підійшов до нього:

- Ікону давно продав?

Антон вперся поглядом у темні очі Романа.

- Давно. З рік тому, у місті.

- Нікому не скажу. Половину грошей мені оддаси, - мовив похолоділим голосом Роман і пішов до хати.

- Розказуй хоч всьому кутку, хоч на все село кричи, - насмішкувато крикнув йому в спину Антон. – Грошей тих давно немає. Гроші ті на випускний вечір пішли.

Брати встали один проти одного напружені, як покручі. Якось дивно покликала до хати мати. Бабуся напівсиділа в ліжку. Крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. Поруч згорбився на стільці батько. Хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах.

- Діти… мої… мабуть… до ранку не доживу… - з натугою вилітали з побілілих уст слова. – Довго я… ходила… по цій землі… Живіть і ви… довго… Ікону бережіть… І вона… вас… оберігатиме…

думка допомагає мені вставати з ранку.
Так і сьогодні, ледве відкривши очі, мені довелося піднятись з теплого ліжка та іти збиратись до коледжу. Як завжди, з ранку, сонний, з поганим настроєм, я йду до свого найулюбленішого місця, де кожен день проводжу близько шести годин. Здавалось би, зараз прийду до класу, сяду на стільчик і засну. Мабуть все так і було б, якщо б не одна річ. Мій друг нагадав мені про домашнє завдання з української мови, яке я, звичайно, забув зробити. В мить мене відвідала думка, що якщо я не напишу твір, який нам задали додому, то отримаю двійку, чого мені зовсім не хотілося, особливо в кінці навчального року. Швидко, знайшовши ручку та зошит, я почав писати. Вдома я витратив би на це дві години, але коли розумієш що через п`ятнадцять хвилин будуть перевіряти домашнє завдання, ручка буд-то би сама пише. Закінчивши через десять хвилин підійшла моя черга здавати свій міні-твір. Сподіваюсь Лариса Аркадіївна оцінить мою роботу, не помітивши помилок, і поставить гарну оцінку.

навчання."Залишилось ще трошки", лише ця думка допомагає мені вставати з ранку.
Так і сьогодні, ледве відкривши очі, мені довелося піднятись з теплого ліжка та іти збиратись до коледжу. Як завжди, з ранку, сонний, з поганим настроєм, я йду до свого найулюбленішого місця, де кожен день проводжу близько шести годин. Здавалось би, зараз прийду до класу, сяду на стільчик і засну. Мабуть все так і було б, якщо б не одна річ. Мій друг нагадав мені про домашнє завдання з української мови, яке я, звичайно, забув зробити. В мить мене відвідала думка, що якщо я не напишу твір, який нам задали додому, то отримаю двійку, чого мені зовсім не хотілося, особливо в кінці навчального року. Швидко, знайшовши ручку та зошит, я почав писати. Вдома я витратив би на це дві години, але коли розумієш що через п`ятнадцять хвилин будуть перевіряти домашнє завдання, ручка буд-то би сама пише. Закінчивши через десять хвилин підійшла моя черга здавати свій міні-твір. Сподіваюсь Лариса Аркадіївна оцінить мою роботу, не помітивши помилок, і поставить гарну оцінку.