Весна. Жваві ластівки метушливо

5-9 класс

й весело клопочуться коло свого гнізда. В одчинене вікно
доносяться в хату з палісадника пахощі від
бузкового цвіту. В кімнаті, прикрашеній кретоном і
обставленій м’якими будуарними меблями з явною претензією на
кокетування, не дивлячись на ясне сонячне сяйво, горить перед
овальним люстром на столі лампа. На
кріслі сидить перед нею молода, струнка панночка, русява, з
кирпатеньким носиком і трошки примруженими короткозорими очицями, що
виблискували часом задерикуватим вогником. Панянка
нагріває на лампі металеві частини ручки
до писання і на ній закручує спереду кучері.
За спиною в неї стоїть із кофточкою в
руках дівчина років тринадцятьох, що, видко, вчасно
прибула з села. Випнуті від худорлявості лопатки не дозволяють
дати їй цих років, її каштанове волосся, що,
вигорівши на сонці, змінило яскравість свого кольору,
причесане гладенько і заплетене в одну тоненьку кіску
з червоним кісником; на блідому, трохи
вилицюватому, але з правильними рисами личку
тремтить вираз полохливості й
переляку.
Коло вікна на канапці напівлежить
зовсім уже одягнена до виходу, доволі повна чорнява панна, трохи старша за
русяву панянку і, видко по схожості, сестра її. Вона нетерпляче б’є
парасолькою по черевиках і нарешті не
витримує:
— Та цьому кінця немає! Сиди й чекай! Чому
ти не купиш завивалок? Не надокучить хіба морочитись
із цими ручками: чадить завжди?.. Навіть відчинене вікно
не допомагає!
— А ти вийди, хто тебе тримає? — огризнулася
білявенька.— Ой! Ось тільки через тебе обпекла пучку!.. Купи! Стану я на дурниці
викидати гроші...
— Дивно,—
усміхнулася недбало чорнява,— з одного боку
стільки претензій щодо вбрання і всіляких нісенітничок, а з другого —
скупість на шага...
— Справа йде не про нісенітнички, а
про витонченість та порядність,— підкреслила білявенька,— що про них ваша
милість і тями не має; адже ж вам байдуже вийти на вулицю і в подраних
рукавичках, і в невичищеній кофточці, і з кучмою, що стирчить з
пом’ятого капелюха... Адже ж ви з лінощів не подбаєте про себе, так
що іноді сором іти поруч...
— І не ходи!
— відповіла байдуже чорнява.— Хто тебе прохає? А я не стану на цю
порядність витрачати половину життя...
— А звісно, на
романи з цигарочкою приємніше витрачати час?
—
Атож, значно приємніше: менші принаймні
витрати на жовч...
— Подумаєш, яка добротлива!
— заперечувала ущипливо русява й роздратованим рухом шпурляла шпильки, прищіпки
й папільотки.— Чорти прокляті! Ніяк не тримаються... стирчать... Де це довгі
шпильки? Завжди закинуть... Це ти їх, Наталю, береш, щоб напихати в
гільзи тютюну. ( Помогите написать красивый план зарание спасибо )))