1. Поважати можна того, хто заслуговує на повагу. 2. Не можна ледарювати, коли всі працюють. 3. Не можна сидіти, коли стоїть доросла людина. 4. Умій

сидіти,коли стоїть доросла людина.

На вроду красень, а до роботи — ледар з ледарів, яких світ не бачив.

Якось і питає в нього батько:

— Чи не пора тобі, синку, за якусь справу братись?

А той стоїть та лише потилицю чухає.

— Та не знаю, тату, може й пора, тільки за яке ж діло мені братися?

— Добре, — каже батько, — підемо по світі, глянемо, як інші живуть. Може, щось знайдеться і для тебе таке, що до серця припаде.

Зібрались і пішли. Ішли вони ішли, ніякої роботи не бачать. Аж гульк, під лісом бик пасеться.

— Я цього бика заберу! — говорить син.

— Що ж, — зітхає батько, може, й гріх, але кради, якщо хочеш.

Зловив Іван бика на налигач та і повів додому. А батько тим часом пішов до сусіднього села провідати свого знайомого.

Повернувся додому пізно, але того ж вечора зарізали бика і зварили багату вечерю. Син затулив ряднами вікна, щоб ніхто не підгледів, а потім сіли вечеряти.

— Почекай, — каже батько, — давай спочатку поміряємо свої шиї: чия товща. А потім побачимо, хто з нас погладшає після вечері.

Поміряли шиї, взялися за їжу. Батько їсть повагом, ніби в гостях, а син поспішає, немов на пожежу. Загавкає собака, син мерщій ховає все до припічка. І вночі не спав, усе йому здавалося, що господар бика з’явиться.

Майже місяць їли бика. Повеселішав парубок.

— Ну що ж сину, — каже батько, — давай тепер поміряємо наші шиї.

Поміряли. У батька на два пальці шия товща стала, а в Івана навпаки — ще тоншою стала.

— Це тому, сину, що ти крадене їв, — говорить батько.

— А ви хіба, батьку, куповане їли? — дивується син.

— Еге, я їв своє, тому і погладшав, — примружив очі батько, —пам’ятаєш, я в село заходив? Це тоді я хазяїну гроші за вола відносив.

Син аж рота розкрив від здивування.

— Ну, синку, пішли ще роботу шукати, може, ще щось украдеш?

— Ні, хай йому грець! — вигукнув син. — Більше ніколи не буду красти. Я разом з вами піду землю волами орати та хліб сіяти.

Пісня-Рятівниця
Старий вусатий кобзар сидить коло вогню, грає на кобзі, співає, згадує минуле.
Ось серед моря стоїть турецька галера. Кругом галери на козацьких чайках сидять козаки. На галерах ряди невільників-козаків, прикутих до ключин. Між ними - молодий вродливий козак Іван. Між рядами невільників стоять турки в пишних уборах. Усе завмерло. І раптом Іван заспівав пісню. «Слава наша не поляже», - цілий хор дужими голосами підхопив її. І одразу чайки рушили до галери. Козаки заворушились. От вони вже на галері. Блищать шаблі, миготять криві турецькі ятагани.
Упали турки. Розкуті вже невільники. «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине!» - гукають козаки. Утікають татари. Захопили вони з собою й Івана. Вирішили його стратити, бо його спів сповнив козаків сміливості й рішучості.
Мужньо зустрів Іван вирок. А доки чекав страти, співав сам собі українських пісень. І помітив хлопець, що від того співу тихо стає навкруги.
Та ось настав день страти. Вивели Івана на площу. Зігнали туди звідусіль натовп, щоб усі бачили, як вмиратиме сміливий українець. І тоді попросив Іван дозволу заспівати останню у своєму житті пісню. Заспівав. А коли скінчив, з натовпу залунало: «Ще! Ще!»
І знову співає Іван. Він бачить, як завмерли і стоять непорушні його катівники, як плачуть у натовпі дівчата й жінки... І наче крила виростають у хлопця за плечима. А натовп благає залишити життя Іванові. І не наважилися бусурмани стратити хлопця.
Багато років промайнуло. Повернувся з неволі вже сивий дідусь Іван. Але так само молодо лунає його голос: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине!»
1. Знайди в тексті і випиши речення, у якому висловлено основну думку твору?
2.За що турки хотіли стратити Івана?
А за те, що він був козаком
Б за те, що його спів вселив мужність у козаків
В за те, що хлопець співав пісні у в'язниці
3.Як вплинула , Іванова пісня на тих, хто був присутнім на страті ?