лідерів бояться чи поважають міні твір

а) лікар

розпустила, гулять не ходила, Молодого хлопця навік полюбила. Проводжала мати сина у солдати, Молоду невістку в поле жито жати. Жала вона, жала, жала — не дожала І до сходу сонця тополею стала... Прийшов син до хати: — Здрастуй, рідна мати! Де ж моя дружина, що не йде стрічати? — Не питайся, сину, про свою дружину, Бери топір в руки — рубай тополину.— Як ударив вперше — вона й похилилась, Як ударив вдруге — вона й попросилась: — Не рубай, коханий, бо я — твоя мила, На моєму листі спить твоя дитина.— Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси? Не спішіть, дівчата, розпускати коси.

(2) тисячоліть. 2. Походження її наукової назви (ахіллея мілефоліум) пов’язують з іменем
грецького воїна-мудреця Ахілла, який (3) уперше використав цю рослину для лікування
ран, а також грецьким словом «ахілон», тобто тисяча, що вказувало на безліч розсічених
листочків. 3. Лікарі Давньої Греції й Риму використовували деревій тисячолистий, як
(4) надійний кровоспинний і ранозагоювальний засіб. 4. Крім того, деревій дезінфікує рани й
сцілює від шлункових хвороб (За М. Середою).
7. Укажіть, у якому реченні допущено пунктуаційну помилку
А у першому
Б у другому
В у третьому
Г у четвертому
8. Укажіть, у якому слові допущено орфографічну помилку
А уперше
Б розсічених
В дезінфікує
Г сцілює
9. З’ясуйте, якими частинами мови є виділені слова (цифра в дужках позначає наступне
слово)
А іменник
Б прислівник
В займенник
Г прикметник
Д частка
10. Прочитайте речення, з’ясуйте, якими членами речення є виділені слова (цифра в дужках
позначає наступне слово)
Полинова моя Україно, часто ворог (1) тебе полонив – от і виріс (2) полин на руїнах
(Г.Чубач). (3) Віками ткалося мереживо народних переказів про велику княгиню Ольгу як
про (4) діяльну, мудру правительку (О. Козуля).
А обставина
Б присудок
В підмет
Г означення
Д додаток

Роман стрімко переступив поріг бабусиної кімнати. На підвіконні затишно буркотіло радіо. Бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. Коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. Лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку.

Роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. На столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. Стояла прикрита рушником ікона. Роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть.

Увечері Роман відніс ікону Павлуші Ханенку. Отому, що в Канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. А тепер от погостювати приїхав. Каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати який сувенір з рідної України – їм за велике щастя. Хоч рушник вишиваний. Хоч ікону. І гроші вони за це ладні заплатити…

Роздивившись принесену Романом ікону, «канадець» Ханенко поклав її на стіл.

- Чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? – верескнув він. – Дивись.

Ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону зі зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер. «…під впливом інженери… згідно з якими архітектурний стиль…»

- Хтось узяв рівненьку дощечку, - пояснював Ханенко, - наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. Вийшло непогано, - хмикнув, - але на продаж не йде. Тобто, - поправився, - на сувенір не згодиться.

Коли увечері повернувся брат Антон, Роман підійшов до нього:

- Ікону давно продав?

Антон вперся поглядом у темні очі Романа.

- Давно. З рік тому, у місті.

- Нікому не скажу. Половину грошей мені оддаси, - мовив похолоділим голосом Роман і пішов до хати.

- Розказуй хоч всьому кутку, хоч на все село кричи, - насмішкувато крикнув йому в спину Антон. – Грошей тих давно немає. Гроші ті на випускний вечір пішли.

Брати встали один проти одного напружені, як покручі. Якось дивно покликала до хати мати. Бабуся напівсиділа в ліжку. Крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. Поруч згорбився на стільці батько. Хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах.

- Діти… мої… мабуть… до ранку не доживу… - з натугою вилітали з побілілих уст слова. – Довго я… ходила… по цій землі… Живіть і ви… довго… Ікону бережіть… І вона… вас… оберігатиме…

дописати що сталося з іконою.............будь ласка допоможіть