Написать твір Чим мені подобаеться моя вчителька ? Треба написати на украйнській мові, на 2 сторінки

+ 0 -

Miki2501

16 янв. 2017 г., 22:54:48 (7 лет назад)

На мою думку, професія вчителя – дуже важка і відповідальна. Адже вчитель, як лікар, не може припускатися помилок, бо в його руках – душі його учнів. За роки шкільного життя найкращими вчителями для мене стали всі, але я хочу відзначити свою першу вчительку ......................., яка стала для мене другою мамою. Це вона навчила мене писати і читати. Завдяки їй я навчився пізнавати життя. На уроках, з.................., мне було цікаво, ми завжди дізнавались щось нове. Саме вона вражала нас емоційністю, інтересом та ентузіазмом. Жодного разу вона не підвищила на нас голос. Добра, справедлива, уважна – такою я бачу свою першу вчительку......................терпляче пояснювала все, що нам, допитливим чомучкам, не зрозуміло.  извини что не на 2 стр ну это смотря какой у тебя почерк)

+ 0 -

Hadiozdoeva913

16 янв. 2017 г., 23:52:41 (7 лет назад)

Вчителько моя, я тобі уклоняюсь
Щасливий той, кому Бог подарував Учителя. Так, саме Учителя – з великої літери. Я знаю, що кожен із нас за шкільний вік зустрічає чимало вчителів. Одні з повагою запам’ятовуються, від других пам’ять відвертається, треті пройшли немов стороною…
Та ось одного разу увійде в клас Учитель – і в цю мить життя твоє назавжди зміниться, ти побачиш себе іншими очима, будеш намагати ся стати кращим, розумнішим і добрішим.
Це означає, що в життя твоє і в серце увійшов Учитель, щоб залишитися в ньому на всі подальші роки, допомагати, підтримувати тебе, радіти і сумувати разом з тобою, надихати на кращі вчинки.
…На жаль, я не пам’ятаю того дня, коли вперше увійшла після дзвоника до класу наша нова викладачка української мови та літератури. Ми її не чекали і тому незадоволено здивувались, бо звикли до попередньої “ліберальної” викладачки.
Та от вона звернулася до нас тихим, але сильним голосом. І стільки в ньому було гідності, ввічливості, поваги до нас, семикласників, що ми враз замовкли, заворожено слухаючи її бездоганну мову! А вона лилась і лилась прекрасною поезією народної творчості, розкриваючи перед нами славетну історію наших дідів-прадідів, нашої України.
І так – кожен урок: як відкриття, як одкровення, як безцінний подарунок. Не дивно, що “трійок” (про “двійки” я вже не кажу) у нас майже не було. Всі намагалися відповідати якнайкраще, щоб стати якнайкращим для Учительки. На перервах до неї неможливо було пробитися: всі хотіли бути поруч, всім потрібна була її увага, її слово, її усмішка.
Дивно, але саме тоді я зрозуміла, чим відрізняється справжній Учитель від того, що просто працює вчителем. Одного разу я запізнювалась на урок і в коридорі побачила, як Учительку затримував біля класу її колега, що, мабуть, не хотів закінчувати з нею розмову. Вона ввічливо його зупинила: “Пробачте, але я запізнююсь до дітей!” Вона сказала “до дітей”, а не “на урок”. І в цьому – секрет її неперевершеності як Учителя і як людини.
Минув час. Мінялися учителі, навчальні предмети, мінялися і ми. Але пам’ять назавжди закарбувала в серці образ моєї Учительки, якій я вдячна майже всім кращим, що є в моїй душі. Вона навчила мене, перш за все, щиро любити і поважати людей, розуміти їх і допомагати. Вона розкрила мені велич моєї рідної мови, горду і нескоренну її долю, прищепила палку любов до української літератури. І вже через це вона підвела всіх нас до головного – до істинного розуміння поняття “Батьківщина” і любові до неї. На все життя запам’ятала я слова: “Любити рідну землю, свою країну – це щастя, що випадає, на жаль, не кожному”. Але нас, своїх учнів, вона зробила щасливими, відкривши красу рідного краю, чудових українських пісень, посіявши в душах повагу до віковічної слави українців.
За все це мені хочеться уклонитися моїй Учительці, зігріти її серце своєю любов’ю і запевнити: “Я пам’ятаю Вашу науку. Вона – в моєму серці, вона – у кожній моїй клітинці. Ми дякуємо Вам за неї: і я, і ті нащадки, яким я передам Ваше сердечне добро, що лишили Ви в душах своїх учнів”.