напишіть будь-ласка тему по укр.мові"У народі кажуть:не все те золото,що блищить.Ми часто женемося за красивим і блискучим,а згодом,коли ним
10-11 класс
|
заволодіэмо,не дістаэмо від того насолоди.Яка ж краса справжня!
«Не все те золото, що блищить» - відома всім прислів'я. Його можна завжди пояснити і буквально, і символічно. Так, наприклад, воно може означати, що не всякий блискучий предмет зроблений із золота. Це - буквальний сенс прислів'я, а символічний його зміст декілька інший: іноді те, що по зовнішності блискуче, привабливе, за внутрішнім змістом – зовсім не добре, не цінне, зовсім не відповідає зовнішньому вигляду. Наприклад, іноді гарна, добре одягнена, приваблива людина виявляється дурною або поганою. Або – як раз навпаки, - непоказна по зовнішності людина виявляється цінною за внутрішнім змістом, що і виражається ще одним подібним прислів'ям «Малий золотник, та дорогий».У житті треба вміти розрізняти дійсно цінне і помилкове. Наприклад, ми часто стикаємося в житті з питанням: «Що таке краса?».Хто така гарна та красива людина? Обов'язково це – фотомодель? Чи можна вважати банку з фарбою красивою? Думаю, ні. Хоча ми точно знаємо, що з фарби можна створити шедевр. Два різних стани одного предмета можуть бути красивим і потворним. Чому так відбувається? Тому що краса – це не тільки даність, але і велика праця. Що б стати красивою людиною, потрібно докласти зусилля. У такій людині все гармонійно поєднується: розум, ерудиція, чуйність , доброта душі і багато інших придбаних якостей. Таким чином, ми ще раз переконуємося, що не все те золото, що блищить!
превет
Другие вопросы из категории
Кто слово интересное скажет мне?Пусть отзовётся сообразительная душа.В этом слове- удвоенная Д и в нём же удвоенная Ш?
(Дмитрий Белоус)
Читайте также
допоможіть будь ласка написати твір на тему мій улюблений фільм
дь ласочка напишіть)))
переступив поріг бабусиної кімнати. На підвіконні затишно буркотіло радіо. Бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. Коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. Лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку.
Роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. На столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. Стояла прикрита рушником ікона. Роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть.
Увечері Роман відніс ікону Павлуші Ханенку. Отому, що в Канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. А тепер от погостювати приїхав. Каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати який сувенір з рідної України – їм за велике щастя. Хоч рушник вишиваний. Хоч ікону. І гроші вони за це ладні заплатити…
Роздивившись принесену Романом ікону, «канадець» Ханенко поклав її на стіл.
- Чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? – верескнув він. – Дивись.
Ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону зі зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер. «…під впливом інженери… згідно з якими архітектурний стиль… »
- Хтось узяв рівненьку дощечку, - пояснював Ханенко, - наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. Вийшло непогано, - хмикнув, - але на продаж не йде. Тобто, - поправився, - на сувенір не згодиться.
Коли увечері повернувся брат Антон, Роман підійшов до нього:
- Ікону давно продав?
Антон вперся поглядом у темні очі Романа.
- Давно. З рік тому, у місті.
- Нікому не скажу. Половину грошей мені оддаси, - мовив похолоділим голосом Роман і пішов до хати.
- Розказуй хоч всьому кутку, хоч на все село кричи, - насмішкувато крикнув йому в спину Антон. – Грошей тих давно немає. Гроші ті на випускний вечір пішли.
Брати встали один проти одного напружені, як покручі. Якось дивно покликала до хати мати. Бабуся напівсиділа в ліжку. Крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. Поруч згорбився на стільці батько. Хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах.
- Діти… мої… мабуть… до ранку не доживу… - з натугою вилітали з побілілих уст слова. – Довго я… ходила… по цій землі… Живіть і ви… довго… Ікону бережіть… І вона… вас… оберігатиме…