Я-дочка землі української
5-9 класс
|
твіррр
Я народилася на українській землі, живу в Україні і сподіваюся, що буду жити тут все своє життя. Отут живуть люди, яких я люблю. Отут моя родина, мої друзі, могили моїх близьких. Україна — моя Батьківщина. І я її люблю, погану або гарну, злиденну або багату. Нехай не зовсім гладко в неї ідуть справи, але вона в мене єдина, іншої такої країни немає. І не буде.
Хтось скаже : «Ну так, зараз модно освідчуватися в любові до всієї України в цілому». А я нікому і не освідчуюся. Скажу відверто, що мені багато чого не подобається: і на естраді, і в сучасних книгах, зарозумілість українських націоналістів, готових усіх у світі поділяти на «наших» і «не наших». І взагалі думаю, що нерозумно вважати, наприклад, українські ромашки кращими від російських. Мені все рівно, хто з оточуючих мене людей українець, а хто — ні. Адже ми живемо в одній країні, ходимо по одній землі, ласуємо морозивом фабрики «Хладопром», радіємо перемогам братів Кличків, дивимося «Роксолану» і «Залу чекання». Я ніколи не замислювалася над тим, чи можна вважати мене патріоткою. Я просто люблю Україну. Можливо, коли-небудь мені захочеться виїхати звідси або навіть доведеться це зробити — усяке може статися. І, можливо, мені сподобається інша країна. Але там не буде моїх друзів, моїх батьків, моїх улюблених мультфільмів про козаків, повісті «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького і маминих вареників з полуницями, ще багато чого, з чим у мене зв'язане поняття «Батьківщина». Хоча й далеко від України можна знайти нових друзів, створити уже власну родину, полюбити інші мультфільми, купити де-небудь том Нечуя-Левицького, а вареники з полуницями можна навчитися готувати і самій... Стоп, а як же Хрещатик? А як же архітектурний заповідник у Львові? А як же Сіверський Донець? А Карпати? Де б я не побувала, які б місця мене не зачарували, я все рівно буду хотіти ходити з друзями на пікнік у наш звичайний бір, а загоряти — у селі на річці.
Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з'їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Нову Зеландію. Із задоволенням подорожувала б, я не люблю сидіти на місці. Можливо, де-небудь я б затрималася, десь ні. Але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я б повернулася додому, до своєї України. Тут мене чекають. Тут усе моє життя. Іншої Батьківщини мені не треба.
Другие вопросы из категории
виключено, а у відкрите вікно лється яскраве сонячне проміння. 3. Нам потрібно об'єднати воєдино свої зуcилля. 4. Треба більш чіткіше формулювати питання. 5. Звільнити Птренка В. П. з посади у зв'язку з невиконанням ним своїх службових обов'язків
P.S. поможіть дуже треба!!
Читайте также
У кожного, як стверджує одна романтична сага, є два береги — од якого людина одпливає і до якого мав неодмінно причалити. На цій довгій дорозі зустрічається чимало інших, не менш значних. Серед таких — берег надії, берег юності, берег любові...
І все ж, хоч би де зупинялася людина, на цих почасти нетривких і мінливих берегах — пристанищах, чи, як їх іще назвав відомий поет, «білих островах», їй неодмінно світитиме далеким вогником, оповитим щемним і невситливим спогадом, отой найперший — Берег Дитинства.
Знати свій берег, любити його, не вивітрювати з пам'яті, пронести його через усе життя, невсипуще тягтися до нього, жити ним — що є святіше й дорожче?! Людина без Берега Дитинства стає забудькуватою, безпринципною, може переродитися, стати безбатченком.
Один з найвідоміших українських кобзарів Єгор Мовчан, котрого Максим Рильський образно назвав пісенним Гомером сучасності і з яким підтримував найтісніші зв'язки, на схилі літ надумав одвідати могилу Тараса Шевченка. То була його остання мандрівка.
Дорогою до Канева Єгор Мовчан і його колеги зробили зупинку в одному з сіл Київщини. До оселі, де перепочивали мандрівники, зібралося багато людей, щоб послухати віртуозну гру дзвінкоголосого кобзаря. Коли ж, нарешті, надійшов час знову вирушати в дорогу, гостинні селяни поцікавилися: чим би могли вони віддячити щедрому співакові?
Єгор Хомич, трохи подумавши, мовив: «Найкращим віддарунком буде, якщо допоможете мені зробити мандрівку в дитинство. У юному віці, захворівши на віспу, я осліп і відтоді живу уявою своєї приземкуватої хатини, покритої солом'яною стріхою. Допоможіть на схилі літ відчути на доторк дитинство...»
Спорядили настил, підсадили повитого літами чоловіка і затихли в очікуванні. Він з якимсь боязким трепетом доторкнувся стріхи, довго обласкував долонями солом'яні цурупалки, наче пестив малу дитину. Натомість повернувся до людей, мовив слізно: «Спасибі вам, дорогенькі мої, за живу мандрівку в далекий світ дитинства. Уклінно дякую вам!»Повернення до дитинства ще не означає тужити за старим — у даному випадкові ми вкладаємо в це поняття глибший зміст: причетність до землі, де народився, кращих родових традицій, синівського обов'язку.Де б не проживала людина, куди б не закинула її доля, але отой «солодкий та коханий дим» рідного краю має завжди бути присутнім, предметно відчутним на дотик незгаслої пам'яті з Берега Дитинства. І хоч-не-хоч, а таки ще раз доведеться процитувати Максима Рильського, який писав: «Гребінчине «ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь», треба раз у раз пам'ятати, розуміючи під домівкою і рідний край, і рідну мову, і берізку біля рідної хати, і те оточення, серед якого ти зріс, тих людей, які помогли тобі стати на ноги і навчили тебе добра...» (В. Скуратівський.)
У кожного, як стверджує одна романтична сага, є два береги — од якого людина одпливає і до якого мав неодмінно причалити. На цій довгій дорозі зустрічається чимало інших, не менш значних. Серед таких — берег надії, берег юності, берег любові...
І все ж, хоч би де зупинялася людина, на цих почасти нетривких і мінливих берегах — пристанищах, чи, як їх іще назвав відомий поет, «білих островах», їй неодмінно світитиме далеким вогником, оповитим щемним і невситливим спогадом, отой найперший — Берег Дитинства.
Знати свій берег, любити його, не вивітрювати з пам'яті, пронести його через усе життя, невсипуще тягтися до нього, жити ним — що є святіше й дорожче?! Людина без Берега Дитинства стає забудькуватою, безпринципною, може переродитися, стати безбатченком.
Один з найвідоміших українських кобзарів Єгор Мовчан, котрого Максим Рильський образно назвав пісенним Гомером сучасності і з яким підтримував найтісніші зв'язки, на схилі літ надумав одвідати могилу Тараса Шевченка. То була його остання мандрівка.
Дорогою до Канева Єгор Мовчан і його колеги зробили зупинку в одному з сіл Київщини. До оселі, де перепочивали мандрівники, зібралося багато людей, щоб послухати віртуозну гру дзвінкоголосого кобзаря. Коли ж, нарешті, надійшов час знову вирушати в дорогу, гостинні селяни поцікавилися: чим би могли вони віддячити щедрому співакові?
Єгор Хомич, трохи подумавши, мовив: «Найкращим віддарунком буде, якщо допоможете мені зробити мандрівку в дитинство. У юному віці, захворівши на віспу, я осліп і відтоді живу уявою своєї приземкуватої хатини, покритої солом'яною стріхою. Допоможіть на схилі літ відчути на доторк дитинство...»
Спорядили настил, підсадили повитого літами чоловіка і затихли в очікуванні. Він з якимсь боязким трепетом доторкнувся стріхи, довго обласкував долонями солом'яні цурупалки, наче пестив малу дитину. Натомість повернувся до людей, мовив слізно: «Спасибі вам, дорогенькі мої, за живу мандрівку в далекий світ дитинства. Уклінно дякую вам!»Повернення до дитинства ще не означає тужити за старим — у даному випадкові ми вкладаємо в це поняття глибший зміст: причетність до землі, де народився, кращих родових традицій, синівського обов'язку.Де б не проживала людина, куди б не закинула її доля, але отой «солодкий та коханий дим» рідного краю має завжди бути присутнім, предметно відчутним на дотик незгаслої пам'яті з Берега Дитинства. І хоч-не-хоч, а таки ще раз доведеться процитувати Максима Рильського, який писав: «Гребінчине «ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь», треба раз у раз пам'ятати, розуміючи під домівкою і рідний край, і рідну мову, і берізку біля рідної хати, і те оточення, серед якого ти зріс, тих людей, які помогли тобі стати на ноги і навчили тебе добра...» (В. Скуратівський.)
Треба: Визначить тему кожного висловлювання. Та у яких життєвих ситуаціях ви могли б скористатися ними?
1. Мово вкраїнська, звідки прилетіла, як тут зросла, розцвітала й зарясніла? Чи пила ти воду з Дніпра, чи купалася в його ласкавих водах, чи злетіла в небо? Мово! Течеш ти вічно й вільно. Безжальний час не владний над тобою.
2. Живе наша мова - і наш голос звучить у вселенському хорі народів. Отже, живий наш дух, жива наша пісня, наша історія, наша єдність і наша одність. Бо наша мова - це ми, українці, - добрий, чесний, працьовитий народ, що тисячоліттями живе на берегах Дніпра і Дністра, там, де була колиска індоєвропейських народів...
3. Пізнання мови - це пізнання народу, його єства, його душі, його витоків та історичних шляхів - усього того, чим народ цікавий для інших народів. Адже народи, як і окремі люди, виявляють інтерес і повагу лише до того, хто являє собою особистість - своєрідну і неповторну. Годі розраховувати на пошану інших тому, хто не має поваги сам до себе.
ВАРІАНТ 1
Завдання 1-6 мають по чотири варіанти відповідей, серед яких лише одна правильна. Виберіть правильну відповідь
1. Усі подані словосполучення є іменниковими в рядку:
A) робота над текстом, поради учням, день народження;
Б) спільно з другом, їхати верхи, накритий стіл;
B) писати листи, зробити по-своєму, сто років;
Г) вимита підлога, нова сукня, сидіти тихо.
2. Тире в неповному реченні ставиться в рядку:
A) Дерево шанують, як добре родить, а чоловіка як добре робить (Народна творчість).
Б) Я син народу, що вгору йде, хоч був закритий в льох (І. Франко).
B) Два чобота пара (Народна творчість).
Г) У нас кохати полюбить сновна, і серце з милим вік не розлучати (А. Малишко).
3. Однорідними означеннями ускладнене речення (розділові знаки пропущено):
A) Весна була рання дружна (3. Тулуб).
Б) Здорові кострубаті дуби грізно стояли в снігових заметах; їм було байдуже, що бурхав холодний вітер, ішов сніг… (М. Коцюбинський)
B) Після теплих літніх дощів хліба налилися колосом, пополовіли, а десь за тиждень взялися бронзою (І. Цюпа).
Г) Сподом попід ті стіни вузькою щілиною шумів і пінився студений гірський потік (І. Франко).
4. Поширеним звертанням ускладнене речення:
A) Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, виростуть з тобою приспані тривоги (В.Симоненко).
Б) Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така (К. Мотрич).
B) «Слава тобі, Дніпре!» – нодумки зашепотів ніби молитву Андрій (С. Плачинда).
Г) Я люблю тебе, поле, простір твій, широчінь, твої пахощі й цвіт (П.Дорошко).
5. Помилки відсутні в реченні:
A) Гуляючи в лісі, ми милувалися красою природи, збирали квіти та ягоди.
Б) Побувавши в Єгипті, Лесею Українкою було написано вірш «Напис в руїні».
B) Розквітаючі дерева наповнювали сад тонкими пахощами весни.
Г) Не дивлячись на несприятливі погодні умови, експедиція продовжувала свій шлях.
6. Відокремлений член є обставиною в реченні:
A) Пішов Гонта, похилившись (Т. Шевченко).
Б) Часом, злякана нами, з дерева з шурхотом спурхувала птиця (В. Винниченко).
B) Особливе місце в літературі для дітей займає поезія, зокрема для наймолодших читачів (В. Бичко).
Г) Членом «Гарту» я був і сам, як книжковий ілюстратор (О.Довженко).
У завданнях 7-9 до кожного рядка, позначеного цифрою, доберіть відповідник, позначений буквою.
7. Установіть відповідність між реченням і способом вираження присудка в ньому.
А) І швець, і жнець, і на дуді грець (Народна творчість).
Б) Роса почала слатися по землі (І. Нечуй-Левицький).
В) Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди, поки сонце в небі сяє, тебе не забудуть! (Т. Шевченко)
Г) Пахощі зрілого хліба особливо були відчутні вечорами, коли снадала спека… (І. Цюпа)
1) Простий дієслівний присудок;
2) дієслівний складений присудок;
3) іменний складений присудок.
8. Установіть відповідність між односкладним реченням і його видом.
1) Починало вже дніти (М.Коцюбинський).
2) Дивився спідлоба, важко кудись у далеч, і міряв землю… (В. Шевчук).
3) ІЦо посієш, те й пожнеш (Народна творчість).
А. Означено-особове;
Б. узагальнено-особове;
В. неозначено-особове;
Г. безособове.
9. Установіть відповідність між виділеними словами в реченні та другорядним членом, яким вони
1) Означення;
2) додаток;
3) обставина.
А. Город був засаджений всякою всячиною (Л.Дмитерко).
Б. По заході сонця одразу сплив повний місяць над островом, освітив очерети, кущі, виселок (М. Трублаїні).
В. Душ з п’ять хлопців мостилося біля столу з книжками (С. Васильченко).
Г. От стеляться розложисті, як скатерть, зелені левади (І. Нечуй-Левицький).
Прочитайте текст. Виконайте завдання 10-11 тест контролю української мови до нього
(1) Образ козака на наших картинах – цс велична, викристалізована віками дума народу її свою сутність. (2) Народ стомився від повсякчасних воєн, від розорень і зпустошень, що оберну квітучий край у пустку. (3) Зазнавши стільки горя й лиха, він прагнув
миру, вільної праці. (4) М ролюбивий характер народу й уособлюс образ козака бандуриста. (5) Але водночас український н род завжди був готовий освятити ножи, щоб захистити могили своїх предків, свою рідну землю.
(З журналу)
10. Позначте речення, ускладнені однорідними членами.
11. Позначте речення, у яких допущено орфографічну помилку.
12. Доведіть або спростуйте тезу: «Мистецтво – один із засобів творення особистості» (6-7 чень). У висловлюванні використайте однорідні члени речення та відокремлені означення.