Cкласти висловлювання "З ким я хотыла би дружити"

чорними бровами, білим личком, довгою косою, хоч багато хлопців сохли по ним, красуні було байдуже, бо нікого вона не любила".

Я тихенько зашився у куток, ждучи, коли дядько Себастіян закінчить розмову з людьми.
Я не дуже полюбляв роботу біля терниці, прядіння, але дуже любив, як ткалось і вибілювалось полотно.
Я хотів би знати, чи не можна тут відпочити.

2.Спишіть, розставляючи розділові знаки між частинами складнопідрядного речення та при відокремлених членах речення.
Ось і принесли нам лебеді на крилах життя говорить до неба і до землі мій дід Дем'ян. Я не скажу хвилино спинись. Ну що ти шукаєш у цьому світі бідний блукачу запитував я сам себе. Що непокоїть тебе що кличе.

3. Накресліть схему поданого речення.
Проходячи повз горобини, що стояла поміж вільх і беріз, у захистку їхнього рясного віття, не можна було втриматись від того, щоб не поглянути на її радісну поставу, що виражала щиру-щирісіньку втіху.

4. Наведіть власний приклад складнопідрядного речення з кількома підрядними. Накресліть схему цього речення.

5Напишіть невелике висловлювання на тему: «Як вогонь у серці я несу в майбутнє невгасиму мову, слово незабутнє»,
використовуючи прості ускладнені речення, різні типи складних речень.

2. яку освіту здобув Назарій?
3. У якому ансамблі він співав і що надавало артистам цього колективу пісенного натхнення?
4. Які пісні у виконанні Яремчука стали популярними?
5. Якою біла пісня митця, його голос, манера виконання?
6. Що ви можете розказати про гастрольну діяльність ансамблю "Смерічка" та її соліста?
7. З ким з українських митців співпрацював Яремчук?
8. Який день Назарій вважав найщасливішим у своєму житті? Як ви вважаєте, чому?
9. Чому пісні Яремчука живуть у людських серцях і після його смерті?
10. Якими відчуттями наповнено текст?
11. Чи міститься в прочитаному актуальна інформація? Яка саме?
12. У чому пізнавальна цінність прочитаного?

Діти принесли з лісу їжака, довго гралися ним. їжак не хотів розгорнутись, настовбурчив голки, то вони кидали ним об землю, пробували лоскотати патичками — й хоч би тобі що! Навіть цьку вали собакою, який, пирхаючи, обнюхував те жалке тіло, про бував перевернути лапами, але скоро поранився і, підібгавши хвоста, відбіг убік. Зрештою, подумали, що замучили їжака, а тому покинули його в купі листя, а самі порозбігались по домів ках, бо вже вечоріло.

Я його побачив, коли зійшов з поїзда і прямував стежкою, що вела поміж старим парком і великим садом. Хтось десь палив багаття; й хоч полум'я не було видно, проте рідесенький дим синьою пеленою стелився над самою землею. Повітря пахло анто нівками і чимось таким особливим, що нагадувало дитинство й те, як ми колись згрібали листя й палили на городі, де вже викопали картоплю... їжак, видно, ще не очумався, бо лежав там, де його й покинули, згорнувшись тугим клубком.

Я зупинився, очікуючи, коли він спробує побігти. Проте їжак наче вмер. Нагнувся над ним, торкнувся голок — тверді, вони мало не впивалися в долоню. Тоді я втягнув праву руку в рукав, таким чином замотавши її, і, нагнувшись ще нижче, попхнув їжака собі на полу плаща й поніс із собою.

їжак не розпростувався і, важкий, колов мені своїми шпиль ками долоню, а то й бік, коли я міцніше притискав його до себе. Від того, що зустрівся з їжаком, а тепер ніс його в загорнутій полі плаща, стало мені добре, і я чомусь навіть усміхався.

В кімнаті я запалив світло і вже тоді поклав їжака в кутку біля груби. Він там упав, як неживий, і тільки, либонь, ще тугіше згорнувся, ще гостріше повиставляв шпильки. Ну, що ж, це твоє діло, як тобі триматись, як поводитись, думав я, можеш побоюва тись, остерігатись. Можливо, й зрозумієш, що я проти тебе не маю нічого лихого, але ж ти дике лісове звіря, ти завжди боїшся й осте рігаєшся,— і, може, завдяки цьому й живеш іще... Ну, добре, ось тобі яблуко, ось тобі друге. А що ж іще тобі до вподоби?

Вийшов надвір, назбирав грушок-гниличок під грушею, і всі висипав перед їжаком, котрий, либонь, і не ворухнувся за цей час... А-а, тобі, мабуть, хочеться молока, я чув, ти його любиш. Проте молока в квартирі не було, довелося йти до сусідів. Сусіди налили мені у фіолетову пластмасову чашечку — ах, так, вони розуміють, це для їжака, і, мабуть, для того, яким сьогодні бавились діти.

Кімнату залило світло, їжак непорушно лежав у кутку. Він, звичайно, чув, що я і вдруге виходив з кімнати, але щось тут лякало його, насторожувало. Налив молоко в тарілочку, поставив коло яблук та грушок. Цікаво, що ж його непокоїть? Чи не елек тричне світло? Мабуть, воно, бо їжак у лісі звик до місячного, а це для нього — вороже...