"Найважлівіща перемога-перемога над собою"

б) табун,вишняк, фонтан.

в) шлунок, алмаз, бокс.

г) дефіс, страх, карниз.

2. У якому рядку усі іменники належать до 4 відміни?

а) Олена, насолода, коліща.

б) тесляр, ніч , дівчатка.

в) плем*я, подвір*я, коріння.

г) дитя, им*я, курча.

приводити факти, учбовий план, являється учнем, по закінченні школи, посміхаюча жінка

кота. Пішли на базар і купили… Ні! Не самовар! А кота! Був собі котик
біленький, лапки і хвостик чорненькі, вушка стирчали сіренькі, а
мордочка була кругленька. І такий він був ласкавий і чепурненький, що
тіточка з дядечком вирішили забрати його до себе жити. Назвали котика
просто — Кузя. Котик ріс-ріс і виріс. Вушка в нього стали великими,
лапки стали лапищами, хвіст став хвостищем. І дуже полюбляв кіт виходити
на полювання. То мишку підстереже, то горобчика, то синичку, а то й
велику сороку принесе додому.
- То все пустощі, — говорив Кузя своїм знайомим котам. Я от увечері виходжу на крокодила.
- Невже, няу? — дивувалися сусідські коти.
- Аякже. Скільки я буду на дрібноті сидіти?
Кузя вихвалявся своїми перемогами та навіть запросив на полювання
Сімбу й Короля — своїх друзів-котів. Увечері вони разом підкріпилися
котячим кормом і після перепочинку відправилися до величезної калюжі
посеред дороги.
- Залягайте в кущах і дивіться, як я здолаю це чудовисько, — гордовито заявив Кузя.
Сімба так перелякався, що заліз на дерево, а Король підкрався ближче
та сховався під опалим листям. Тільки Кузя залишався стійким і мужнім.
Він пригнувся та прокрався до крокодилячого лігва. Серце його
колотилося, але про це знав тільки він… Не один вечір вистежував Кузя це
чудовисько. Воно було неповоротким і великим. Часом опускалося глибше у
воду, а іноді валялося на березі незворушно, особливо, коли не було
дощу. Любило чудовисько пірнати під час дощу, коли машина через «озеро»
проїздила. Тоді все тіло пірнало під воду та знову вилазило на берег. І
кожного разу на тому самому місці.
Кузя чекав довго й терпляче. Заходив то справа, то зліва. Зрештою,
підкрався до крокодила і скочив йому на самісіньку спину, вхопившись
зубами в крокодилячий ніс. Але крокодил — ні з місця. Тільки зуби
посипалися. У Кузі. Цілих три зуби втратив Кузя в цьому двобої. А тут ще
й машина проїхала та разом із крокодилом накрила його хвилею бруду.
- Хе-хе, злізай, Сімбо, з дерева! Ти теж можеш вполювати та
кого крокодила. Бо ніякий це не крокодил, а звичайна дровиняка в калюжі.
Повернулися коти додому. Кузя скоро забув про своє невдале полювання.
І прожив ще довго й щасливо на радість тітоньці й Дядечкові. А молодим
котам часто розповідав про те, як давним-давно в цих краях водилися
крокодили та він усіх їх переміг.
Протистояння добра та зла в казці С. Маршака «Дванадцять вдісяців»
Декілька разів я читав казку «Дванадцять місяців», декілька разів
дивився відео. Казка мені дуже подобається. Одразу виникає симпатія до
пасербиці. Вона трудолюбива, добра. Дівчинка повертається додому в
зимову хуртовину й знов іде до лісу, бо жадібні мачуха зі своєю дочкою
мріють про золото. Вони вибирають найбільший кошик. Якщо в такий кошик
набрати пролісків, то «на золоті їстимеш-питимеш, у золоті ходитимеш, у
золото взуєшся, золотом пуха завісиш». І дівчина могла б не піти,
сховатися десь у затишку, а потім повернутися додому й сказати, що
пролісків у лісі не знайшла. Пасербиця так не робить. Вона не може
обманювати. І робить те, що їй наказали.
У казці на самому початку є ще один жорстокий персонаж — королева.
Вона також сирітка, як і пасербиця. Але вона має владу та зовсім не
думає про інших. Королева вередлива. Вона навіть не задумується над
чиїмось життям і вирішує стратити людину тільки тому, що «стратити»
коротше за «помилувати».
Мені було дуже жаль дівчинку. Заметіль, хуртовина, мороз. Вона
замерзає. Аж раптом — зустріч із місяцями. Тепер я розумію, що все буде
добре. І справді, добро перемагає. Молода королева, хоч і вередлива, але
розібралася, що баба з дочкою — «брехухи» і насправді не вони в ліс
ходили, не вони проліски збирали. Баба з дочкою були такі жадібні й
«гавкітливі», що перетворилися на собак. Королева навчилася бути
ввічливою та розумною.
У казці добро перемагає зло. І хоча баба з дочкою і перетворилися на
собак, вони ще можуть стати людьми, якщо будуть смирнішими й добрішими.
Самуїл Маршак показав, якими непривабливими бувають злі й вередливі
люди. Нікому не хочеться бути схожим на бабу та ЇЇ дочку. Казка вчить
бути добрим і чуйним.

1. Укажіть СПР:
А) На вулиці нікого не видно, але село вже проснулось.
Б) У різну пору року лютневий сніг цвіте по-різному, проте зараз розцвів чи не найяскравіше.
В) Зоряно над селищами було, а в степах хмара заходила й ламалися стебла блискавок.
Г) Мені чути, як коні похрумкують молодою травицею, поволеньки, вдячно дякують.
2. Укажіть СПР, у якому засобом зв’язку є сполучник:
А) Дитячим щебетом починається ранок на одному з мальовничих півостровів, що по-тутешньому зветься просто кут.
Б) Яблуні, що ростуть уздовж дороги, укриті білим цвітом.
В) На тім місці виросло деревце, що навесні зацвіло пишним білим цвітом.
Г) Він сказав, що на ніч буде мороз.
3. Укажіть СПР, у якому засобом зв’язку є сполучне слово:
А) Здавалось, що пісня не просто народжується з їхніх грудей, а йде разом з матір’ю та бабою Килиною в одному гурті.
Б) Навалилися такі могутні сліпі сніги, що навіть він, Сіроманець, злякався.
В) Людям іноді важко збагнути, що не все можна купити за гроші.
Г) Твоя душа готова вмістити в тобі все, що вміщає в собі душа Княжої гори.
4. Укажіть СПР з кількома підрядними:
А) Климко звівся на лікоть, щоб краще було видно шлях, яким йому йти далі.
Б) Коли потрапляєш у заповідний степ на початку травня, то перед очима розгортається багатобарвний калейдоскоп степового травостою.
В) Коли ти маєш чоботи, то ноги тебе несуть, мов крила.
Г) Осінь танула, мов воскова свічка, ставала все прозорішою й легшою.
5. Укажіть речення, у якому правильно визначено вид підрядної частини:
А) А хто стрічався на шляху зо мною, того я щирим серденьком вітала. (підрядне допустове)
Б) Лише по незначних прикладах можна вгадать, де цвіла рослина. (підрядне з’ясувальне)
В) Погляд спочиває на пшеницях, що підходять аж до посадки. (підрядне з’ясувальне)
Г) І тоді стало чути, як весело видзвонює в тиші вода. (підрядне порівняльне)
6. Укажіть СПР з послідовною підрядністю:
А) І як тільки хліб трохи остигне, мати покладе його на покуті, накривши вишитим рушником.
Б) Коли збігти на могилу, то звідси видно, як степ маревіє на південь.
В) Сьогорічна осінь, десь блукаючи за видноколами, усе ближче підступала до видимого світу, у якому живеш і в якому перебуває твоя душа.
Г) Сизий бузок, котрим обсаджені були стежки, переліз на гладеньке місце й вільно ріс собі там, де ходили людські ноги.
7. Установіть відповідність:
1 означальне А) Матінка не дурно казали, що світ не без добрих людей.
2 з’ясувальне Б) Було так тихо, що навіть шелест листя здавався великим шумом.
3 наслідку В) Моря перелетиш і не впадеш, допоки буде в серці рідна мова.
4 часу Г) На небі збиралися великі хмари, так що можна сподіватися дощу.
Д) Англія – перша неслов’янська країна, де з’явилися переклади
українських дум.
ІІ рівень (4 б.)
8. Поставити розділові знаки, скласти схеми, визначити види підрядних речень:
1. У цім місці річка що текла крутячись та петляючи між хребтами робила круте коліно. 2. На ніч щоб захиститися від вітру треба було забиратися в саму гущавину лісу. 3. Як захоче коза сіна то до воза прийде. 4 Ми живемо отут на землі край Чумацького Шляху на узбіччі де пахне полин і блакитний чебрець де кропива глуха вироста із космічного праху і на пил обертається Місяця срібний вінець.
ІІІ рівень (3 б.). 9. Поставити розділові знаки, скласти схему, визначити вид підрядності:
Усіх хто живе в Україні повинна об’єднувати в суспільство українська мова котру треба знати.
10. Доповніть СПР, вписавши головну частину такого змісту, щоб в одному випадку утворилось речення з підрядним з’ясувальним, а в іншому – з мети:
…, щоб ми добре підготувалися.

характеристику всій конструкції й компонентам як простим реченням - це не дуже важливо, але яякщо зробите, то буде дуже добре))

Коли тебе мужність покине крилата байдужість підступить душа обміліє знайди безіменну (без/іме...у) могилу солдата і вічний вогонь що над ним племеніє.

друкарень, не мали можливості говорити про себе правду. Моральної ж кривди не знає тільки той народ, який може та вміє пізнавати себе сам, сам осягати власну історію, плекати власну культуру. Коли ж його історію тлумачить йому загарбник, то, ясна річ, що тлумачитиме її за власним розумінням та баченням, на користь собі.

Істина, здавалося б, абеткова, і ми пережили її силу на своїй, як то кажуть, шкурі.

Мабуть, через це в українській свідомості витворилося кілька світоглядних деформацій. Одні з нас беззастережно приймали імперські схеми й тлумачення нашої історії і на цій основі навчалися самі, навчали своїх дітей, онуків і правнуків. Так з’явилися люди байдужі, а то й ворожі до національних цінностей. Інші з нас бачили свою історію гіпертрофовано, вірили ненауковим міфам та легендам, вбачали в своїй землі ледве не пуп земний. Це хвороблива реакція на гніт і примусове приниження національного "я”.

Проте працею сотень самовідданих подвижників ми все-таки пізнавали себе, вивчали й осмислювали.

І справді, яке величезне багатство становлять наші фольклор та етнографія! Як уперто писалися впродовж віків наші літописи! І все для того, щоб не згасала історична пам’ять у народу. За тими скромними літописцями прийшли фахівці історики, які все-таки написали історію нашої землі.

Яку багатоманітні й багатовікову мали ми літературу, котру ще також нам вивчати й пізнавати! Яку своєрідну музику, театр, архітектуру, образотворче мистецтво! Все це – складники великої нашої, спільно твореної книги українознавства.

Саме тому необхідною стає українознавство як наука й шкільний предмет. Пора пізнавати себе не приховано, а відверто й з гідністю.

Предмет "українознавство” не має служити для вивищення нашої національної пихи, коли власний народ ставиться над інші. Та пиха й не властива нам, бо доля наша – не напад і не загарбання чужих земель, не поневолення сусідів. Доля наша – оборона й боротьба за самозбереження. Тому й українознавство для нас – це пізнання своїх коренів та свого внутрішнього "я”.

Українознавство – це пояснення того, чому ми такі, які є сьогодні.