скажіть цитатні характеристики до вілфреда айвенго :)
5-9 класс
|
Як тільки шолом був знятий, всі побачили гарні, хоч засмаглі від сонця риси двадцятип*яти річного юнака з густими русявими кучерями. Обличчя йому було бліде, мов смерть, і де-не-де поплямоване кров*ю
*-апостроф
Другие вопросы из категории
тр_дар_в это украинский язык
Весна ( яка? )..., ... .
Небо ( яке? )..., ... .
День ( який? )..., ... .
1.слова у яких кількість букв та звуків збігаються.
2.Слова у яких звуків менше ніж букв.
3.слова у яких звуків більше ніж букв
тінь, Батьківщині, джерельний, щирість, волосся, сіль, яр, плющ, жзюрчить, бджола, паління, стіл, Маряна, розгортається, щастя.
Читайте также
Приблизна назва:"Літня пригода"
1.Теплий літній ранок на березі річки.
2.Хлопці розробляють план дій на цей день.
3.Несподівана знахідка.
4.Необачність чи недбалість?
5.допомога прибула вчасно.
6.Складна операція.
7.Життєвий урок!
Поможіть будь ласочка,до вівторка треба)
"До верху, де ростуть найспіліші та найсмачніші вишні може досягнути лише Олеся..........."
Дихання осені уже на квіти впало у зелені дерев сумує де-не-де пожовклий лист.Ти живий кобзар і пісні твої линуть по світу.Крізь верби сонечко сідає і тихо гасне.Скажіть будь ласка як пройти до драматичного театру.
що подекуди припадали до води, купаючи у Пслі свої зелені чуби. А далі вигрівалися піщані висипи, немов вибілені сонцем полотна, на яких подекуди виднілися підбіл і зелена рута.
Зелений острів. Так здавна люди звали мальовниче урочище в межи-річчі Псла і Хортиці, омите з трьох боків голубою течією. Коли ж навесні вся ця оболонь заливалася повінню, тоді вона була схожа на своєрідне море, у якому купалися дерева, неначе зелені вітрила шаланд. Усі довколишні луки залиті водою, і тільки в середині травня ріки входили у свої береги. Та й тоді, щоб потрапити сюди, треба було переплисти на човні або перейти вбрід кілька рукавів і старих річищ.
Тихе чарівне місце. Трохи далі від Псла над розплесканими озерцями й затоками росли тополі, осичина, вільхи, берези й дуби. Де-не-де темною стіною здіймалися зарості вільшини, а на ній плівся білястий хміль із золотими китичками і розливав довкола ніжні пахощі.
І докоряв собі Береговець, що малював іноді казна-що, вигадував неіснуюче. Або ще й гірше: крутився в щоденній суєті суєт, марнував час... І, може, від того не знав радості й щастя творчості