(По законам пунктуації, чому тут тире) Залишитись у думах-роздумах.

Вітром розвіялись листя
Помогите пожалуйста!!!!!!!!

Тернопіль, цар місяць , лікар хірург, Котик Воркотик.

2)Відредагуйте словосполучення.

Дякуваті водія, в одинадцять годин, у ліс за грибами, вибачити товариша, хворіти грипом,по законах природи, прийматиучасть, по власному бажанню, підручник по літературі

Діти принесли з лісу їжака, довго гралися ним. їжак не хотів розгорнутись, настовбурчив голки, то вони кидали ним об землю, пробували лоскотати патичками — й хоч би тобі що! Навіть цьку вали собакою, який, пирхаючи, обнюхував те жалке тіло, про бував перевернути лапами, але скоро поранився і, підібгавши хвоста, відбіг убік. Зрештою, подумали, що замучили їжака, а тому покинули його в купі листя, а самі порозбігались по домів ках, бо вже вечоріло.

Я його побачив, коли зійшов з поїзда і прямував стежкою, що вела поміж старим парком і великим садом. Хтось десь палив багаття; й хоч полум'я не було видно, проте рідесенький дим синьою пеленою стелився над самою землею. Повітря пахло анто нівками і чимось таким особливим, що нагадувало дитинство й те, як ми колись згрібали листя й палили на городі, де вже викопали картоплю... їжак, видно, ще не очумався, бо лежав там, де його й покинули, згорнувшись тугим клубком.

Я зупинився, очікуючи, коли він спробує побігти. Проте їжак наче вмер. Нагнувся над ним, торкнувся голок — тверді, вони мало не впивалися в долоню. Тоді я втягнув праву руку в рукав, таким чином замотавши її, і, нагнувшись ще нижче, попхнув їжака собі на полу плаща й поніс із собою.

їжак не розпростувався і, важкий, колов мені своїми шпиль ками долоню, а то й бік, коли я міцніше притискав його до себе. Від того, що зустрівся з їжаком, а тепер ніс його в загорнутій полі плаща, стало мені добре, і я чомусь навіть усміхався.

В кімнаті я запалив світло і вже тоді поклав їжака в кутку біля груби. Він там упав, як неживий, і тільки, либонь, ще тугіше згорнувся, ще гостріше повиставляв шпильки. Ну, що ж, це твоє діло, як тобі триматись, як поводитись, думав я, можеш побоюва тись, остерігатись. Можливо, й зрозумієш, що я проти тебе не маю нічого лихого, але ж ти дике лісове звіря, ти завжди боїшся й осте рігаєшся,— і, може, завдяки цьому й живеш іще... Ну, добре, ось тобі яблуко, ось тобі друге. А що ж іще тобі до вподоби?

Вийшов надвір, назбирав грушок-гниличок під грушею, і всі висипав перед їжаком, котрий, либонь, і не ворухнувся за цей час... А-а, тобі, мабуть, хочеться молока, я чув, ти його любиш. Проте молока в квартирі не було, довелося йти до сусідів. Сусіди налили мені у фіолетову пластмасову чашечку — ах, так, вони розуміють, це для їжака, і, мабуть, для того, яким сьогодні бавились діти.

Кімнату залило світло, їжак непорушно лежав у кутку. Він, звичайно, чув, що я і вдруге виходив з кімнати, але щось тут лякало його, насторожувало. Налив молоко в тарілочку, поставив коло яблук та грушок. Цікаво, що ж його непокоїть? Чи не елек тричне світло? Мабуть, воно, бо їжак у лісі звик до місячного, а це для нього — вороже...

иття: злякатися - кінець. - завжди актуальні слова Ліни Костенко.

3 Законів боротьби ніколи не зламати, закони материнства не перемінить. чудові слова П. Тичинин.

4 Зболіле серце, як болід, в ночах лишає слід. - писав В. Стус.

повинні бути єдиним цілим.

Я так думаю, тому що людина, взагалі-то, є тільки «дитиною» природи. Мати-природа народила людину, як і її менших братів та сестер: звірів, пташок, дерев, квітів тощо. І, на мою думку, неправильним та хибним є те, що людина вирішила нібито вона вища за природу та може керувати нею. Люди зовсім знахабніли, бо вважають, що природа їм навіть щось винна. А це не так, мало того, що природа породила людину, дозволила їй жити на своїх просторах, милуватися її краєвидами, так вона ще й дозволила людині, заради виживання, харчуватися братами своїми меншими. Чому ж ми люди цього не цінуємо? Я майже впевнена, що зараз не знайдеться жодної людини, яка б покинула промислові центри міста заради життя в гармонії з природою, як колись.

До цих роздумів мене наштовхнули твори Хемінгуея «Старий і море» та Кавабата Ясунарі «Тисяча журавлів». Цих письменників особливо хвилювали відносини людини з природою. Наприклад, Кавабату Ясунарі хвилювала доля людини у стрімкому світі машин і технічних зручностей, що віддаляли особистість від природи і вікових традицій. Тому він вирішив написати свою повість «Тисяча журавлів», в якій природа посідає особливе місце. Життя природи і
людини, на думку письменника, поєднані невидимими ланцюгами. Усвідомлення цього первісного невід'ємного зв'язку надзвичайно важливе для митця. З ним пов'язане і відчуття ритму цілісного світу, що дозволяє проникати у закони природи, жити з нею одним життям, не відступаючи від природного єства, не створюючи дисгармонії, дисонансу, розладу з нею, а значить, і з самим собою. Кавабата закликає
вчитися у природи, проникати в її таємниці, він бачить у
спілкуванні з природою шлях до морального та естетичного вдосконалення людини. А Хемінгуей у своїй повісті-притчі «Старий і море» показує, що людина є частиною природи. Через головного героя твору – рибалку Сантьяго він доносить до людини розуміння того, що вона несе за свої вчинки відповідальність перед природою. Наприклад, старого рибалку навіть обтяжує думка про те, що людина вимагає їжі в моря. Хемінгуей доводить, що люди повинні розуміти свій вічний зв'язок з природою та керуватися совістю та розумом у стосунках з нею.

Отже, читаючи твори Хемінгуея та Кавабати Ясунарі, я остаточно переконалась в тому, що людина повинна жити в гармонії з природою. В тому, що людина не має права забувати про свою відповідальність перед природою. Та людина не повинна вважати, що вона є вищою за природу. Якщо ніколи не забувати цих порад видатних письменників, людство наладить свої стосунки з матінкою-природою і буде жити з нею в злагоді та любові.