твір роздум на тему "Вчинки людей один до одного"

+ 0 -

Rahimashka

23 апр. 2015 г., 2:41:56 (9 лет назад)

Що посієш - те й пожнеш
Раніше, коли я чув прислів’я «Що посієш - те й пожнеш», думав, що воно тільки про працю людини. Зробиш щось - і тоді щось матимеш. Але якщо вдуматись у зміст цих слів, то їх можна перенести і на людські взаємини.
Посієш щось лихе, недобре - отож таке й збереш. Це будуть гіркі плоди з твоєї життєвої ниви. Нерідко можна бачити, що до людини, яка комусь бажає зла, лихословить, обманює, дуже погано ставляться оточуючі.
І навпаки. Коли людина щира, доброзичлива, чемна - то вона зі своєї ниви пожинає взаємність та пошану інших. Добро породжує добро, а зло роз’єднує людей, руйнує їхні душі.
А тому треба всім замислитись, чим же засіяти свою ниву, щоб пожинати добрі плоди.

Відроджуймо традиції!
Дуже часто кожному з нас доводиться чути від дорослих такі вислови: «Не можна», «Що люди скажуть?», «Не сміши людей». Але нерідко ми не замислюємось над їхнім глибинним змістом.
Повага до громадської думки - одна з основ народного етикету, який є неписаним зводом норм і правил поведінки людини з рідними, знайомими.

На жаль, часто доводиться зустрічатися із зухвалим ставленням моїх однолітків до старших за віком, зневажливістю до молодших. Це результат того, що упродовж віків втрачалися народні традиції. Духовні надбання поколінь. І зараз, як ніколи, необхідно відродити традиції поваги до старших, збереження родинних зв’язків, пошани до слова, мови.

Мудра казка
Прочитав я нещодавно казку про сина, який врятував батька від передчасної смерті. А трапилося це так. Колись старих людей, які вже нічого робити не могли, спускали на лубках у провалля: щоб дарма хліб не їли. А один чоловік дуже любив свого батька і, не виконавши жорстокого закону, заховав його в хліві.
Невдовзі у тих краях трапився недорід. Батько й порадив синові пересіяти поле, взявши снопи зі стріхи.
Довго дивувалися люди багатому врожаю, а коли довідались, що порадив чоловікові батько, то перестали старих вивозити на лубках. Шанували до самої смерті, тому що батьки мудрі, життям биті.
Ця казка примусила мене задуматись над тим, як ми ставимося до старших. Колись їх шанобливо називали на «ви». Але, на жаль, трапляються випадки, коли хлопчик чи дівчинка не поступаються місцем людям похилого віку у транспорті, не поспішають допомогти бабусі піднести важку валізу, забувають привітати рідних зі святом. А все через те, що комусь не трапилася казка про вдячного сина, яка вчить повазі до старших.