Відомо що у дворянських родинах за поганий тон вважалося одружитися з людиною нижчого соціального прошарку. Нині ми спостерігаємо подібну картину:

актуальне інтерв"ю, тонкий аромат, козацька слава, моркв"яний сік.

1.А-Розкажи , як за горою сонечко сідає,як у Дніпра веселочка воду позичає
2. Б- Сизий бузок ,котрим обсаджены були стежки , переліз на їх гладеньке місце й вільно ріс собі там , де ходили людські ноги
3.В-Діти не знали , скільки минуло часу відтоді , як вони полізли в підземний хід
4.Г -Якби не жовте листя в садках , то можна було б подумати , що надворі не бабине , а справжнє літо

природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

В) Ой не крийся, природо не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

Г) Ой не крийся природо, не крийся, що, ти, в тузі за літом, у тузі.

переступив поріг бабусиної кімнати. На підвіконні затишно буркотіло радіо. Бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. Коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. Лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку.

Роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. На столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. Стояла прикрита рушником ікона. Роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть.

Увечері Роман відніс ікону Павлуші Ханенку. Отому, що в Канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. А тепер от погостювати приїхав. Каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати який сувенір з рідної України – їм за велике щастя. Хоч рушник вишиваний. Хоч ікону. І гроші вони за це ладні заплатити…

Роздивившись принесену Романом ікону, «канадець» Ханенко поклав її на стіл.

- Чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? – верескнув він. – Дивись.

Ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону зі зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер. «…під впливом інженери… згідно з якими архітектурний стиль… »

- Хтось узяв рівненьку дощечку, - пояснював Ханенко, - наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. Вийшло непогано, - хмикнув, - але на продаж не йде. Тобто, - поправився, - на сувенір не згодиться.

Коли увечері повернувся брат Антон, Роман підійшов до нього:

- Ікону давно продав?

Антон вперся поглядом у темні очі Романа.

- Давно. З рік тому, у місті.

- Нікому не скажу. Половину грошей мені оддаси, - мовив похолоділим голосом Роман і пішов до хати.

- Розказуй хоч всьому кутку, хоч на все село кричи, - насмішкувато крикнув йому в спину Антон. – Грошей тих давно немає. Гроші ті на випускний вечір пішли.

Брати встали один проти одного напружені, як покручі. Якось дивно покликала до хати мати. Бабуся напівсиділа в ліжку. Крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. Поруч згорбився на стільці батько. Хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах.

- Діти… мої… мабуть… до ранку не доживу… - з натугою вилітали з побілілих уст слова. – Довго я… ходила… по цій землі… Живіть і ви… довго… Ікону бережіть… І вона… вас… оберігатиме…

свято літнього циклу це свято Івана Купала з яким пов’язане єднання Людини і Природи. Це час літнього сонцевороту коли пишно буяє природа коли розквітає довкілля коли хлібороби мають короткий перепочинок перед жнивами. Це свято дісталося нам від пращурів і сьогодні ми відроджуємо славні традиції минувшини. Раніше на всіх кутках села люди ставили купальські віхи на яких були заквітчані зелом колеса на жердинах. Також робили Купало солом’яне опудало щоб навколо нього співати і танцювати. Традиційно готували вогнище розкладали його поблизу річки куди поспішали і дорослі і діти щоб відчути радість свята красу обряду. Хлопці закопували на пагорбі купальське деревце Мариноньку-Купальницю а дівчата прикрашали її квітами стрічками намистом. Поки не розпалили вогонь водила молодь танки співала пісні. Аж ось запалало купальське вогнище щоб усі перестрибуючи парами чи поодинці очищалися магічним полум’ям. Поступово вогнище згасає і дівчата біжать до річки ворожити на вінках. Кожна з них кинувши вінок на воду прагне дізнатися що її чекає у майбутньому одруження з любим чи з нелюбом у рідній стороні чи далеко від дому. Опівночі свято закінчується так що всі розходяться по домівках. А відчайдушні йшли до лісу шукати цвіт папороті який за давніми віруваннями приносив щастя. Усе обрядове дійство супроводжувалося піснями що оспівували шлюб і мрії про щасливе кохання. Ясний місяць сяючі зорі духмяні пахощі квітучого літа мерехтлива річка усе увібрало дивовижні відблиски купальського вогнища