визнач особу та число дієслів . Хто людям добра бажає той і собі має. Як сіно косять то дощів не просять -самі йдуть. Улітку дощ іде не там де ждуть а там

1) Директору загальноосвітньої школи №224 м. Київ Антоненко І.П. від випускника педагогічного університета Дмитренко Д.А.
2) У 2001 році поступила на спеціальність "Вчитель географії та організатор туристично-краєзнавської роботи" ЗНТУ.

А Зібравшись у головній залі, почалося засідання комісії.
Б Доповідач наголосив на важливих моментах і узагальнив роботу
семінару.
В У газеті надруковано лист учня, що надійшов на адресу редакції.
Г Комісія проаналізувала зроблені висновки попередніми дослідниками.

Односкладним є речення:
А Матусю мила, у твоїх долонях для мене заховався цілий світ
(О. Довготі’ят).
Б Без води й боршіу не звариш (Нар. творчість).
В Вже і Дніпро не схожий сам на себе (М . Казидуб).
Г Ніхто з дітей не осмілився зайти до хати, зостались на вулиці
(Є. Гуцало).

Двокрапку потрібно поставити між частинами речення:
А Нашому поколінню випало складне і відповідальне завдання від­
родження української мови, державності, нації (І. Огієнко).
Б І є таке дивне щастя днини ясної ради соколом з неба впасти (В. Си-моненко).
В Доцвітають мальви під вікном вересневі мальви доцвітають мати у
зажурі поглядають як літа до виру одлітають (М . Боровко).
Г Стріну ж я калину, небо те безкрає цілий день сопілка в моїм сер­
ці грає (А. Малишко).
(Якщо не важко з поясненням)

Хто зустрічав сонце над Бугом той пам'ятає як прокидається ця чудесна дитина зеленого Поділля ясновода лагідна. Десь там над роздоллям полів видзвонює жайворонок а тут над річкою тишина і залишки нічного морозу. Не тріпоче листя на одинокій вербі вдовиці що завмерланад холодною безоднею. Навіть в очеретах не чути швмотіння ранковий вітер ще гуляє над кронами лісовиз дерев не спускається в низи. Нерухомо затаївся у верболозах рибалка пильно слідкуючи за поплавком.

Діти принесли з лісу їжака, довго гралися ним. їжак не хотів розгорнутись, настовбурчив голки, то вони кидали ним об землю, пробували лоскотати патичками — й хоч би тобі що! Навіть цьку вали собакою, який, пирхаючи, обнюхував те жалке тіло, про бував перевернути лапами, але скоро поранився і, підібгавши хвоста, відбіг убік. Зрештою, подумали, що замучили їжака, а тому покинули його в купі листя, а самі порозбігались по домів ках, бо вже вечоріло.

Я його побачив, коли зійшов з поїзда і прямував стежкою, що вела поміж старим парком і великим садом. Хтось десь палив багаття; й хоч полум'я не було видно, проте рідесенький дим синьою пеленою стелився над самою землею. Повітря пахло анто нівками і чимось таким особливим, що нагадувало дитинство й те, як ми колись згрібали листя й палили на городі, де вже викопали картоплю... їжак, видно, ще не очумався, бо лежав там, де його й покинули, згорнувшись тугим клубком.

Я зупинився, очікуючи, коли він спробує побігти. Проте їжак наче вмер. Нагнувся над ним, торкнувся голок — тверді, вони мало не впивалися в долоню. Тоді я втягнув праву руку в рукав, таким чином замотавши її, і, нагнувшись ще нижче, попхнув їжака собі на полу плаща й поніс із собою.

їжак не розпростувався і, важкий, колов мені своїми шпиль ками долоню, а то й бік, коли я міцніше притискав його до себе. Від того, що зустрівся з їжаком, а тепер ніс його в загорнутій полі плаща, стало мені добре, і я чомусь навіть усміхався.

В кімнаті я запалив світло і вже тоді поклав їжака в кутку біля груби. Він там упав, як неживий, і тільки, либонь, ще тугіше згорнувся, ще гостріше повиставляв шпильки. Ну, що ж, це твоє діло, як тобі триматись, як поводитись, думав я, можеш побоюва тись, остерігатись. Можливо, й зрозумієш, що я проти тебе не маю нічого лихого, але ж ти дике лісове звіря, ти завжди боїшся й осте рігаєшся,— і, може, завдяки цьому й живеш іще... Ну, добре, ось тобі яблуко, ось тобі друге. А що ж іще тобі до вподоби?

Вийшов надвір, назбирав грушок-гниличок під грушею, і всі висипав перед їжаком, котрий, либонь, і не ворухнувся за цей час... А-а, тобі, мабуть, хочеться молока, я чув, ти його любиш. Проте молока в квартирі не було, довелося йти до сусідів. Сусіди налили мені у фіолетову пластмасову чашечку — ах, так, вони розуміють, це для їжака, і, мабуть, для того, яким сьогодні бавились діти.

Кімнату залило світло, їжак непорушно лежав у кутку. Він, звичайно, чув, що я і вдруге виходив з кімнати, але щось тут лякало його, насторожувало. Налив молоко в тарілочку, поставив коло яблук та грушок. Цікаво, що ж його непокоїть? Чи не елек тричне світло? Мабуть, воно, бо їжак у лісі звик до місячного, а це для нього — вороже...