твір-роздум"Людські вчинки"

+ 0 -

Merryram

07 нояб. 2013 г., 17:02:18 (10 лет назад)

Людина — істота соціальна, вона не може без спілкування. Але саме по собі спілкування — справа непроста. Треба навчитися так спілкуватись, щоб люди, які знаходяться поруч із тобою, відчували необхідність твоєї присутності.

І я, і мої ровесники мало коли замислюються над тим, чому з деякими людьми нам приємно спілкуватись, а з деякими ні. Одні люди мають силу притяжіння, інші ні. А все це залежить від внутрішнього світу людини, її думок, її почуттів. Одні людські починання нас приваблюють, ми вважаємо їх корисними і благородними, намагаємося підтримати. І навіть слово краса розуміється по-іншому, бо не звертаєш уваги на зовнішність і на одяг, бачиш людину в іншому світлі, в якомусь внутрішньому горінні, і мимохіть проймаєшся симпатією і вдячністю, що такі люди існують.

А людські вчинки… Як багато значать вони для оточуючих. Якщо б у людей була змога оцінювати власну поведінку, бачити себе стороннім оком — свою позу, рухи, чути свої слова та інтонації — це могло б бути величезним досягненням нашого життя. Бо людина, яка здійснює неетичний вчинок, стає в цей час потворною, а цього не хочеться нікому. Шкода, що на наших вулицях немає дзеркал для того, щоб люди могли дивитися на себе, могли бачити, коли вони привабливі, а коли ні.

Усе це і є культурою поведінки, обумовленою не лише мораллю суспільства, а й мораллю кожного окремого представника. Навіть за наявності правової рівності ніколи не буде рівності фізичної. Цілком виправдано, коли представники сильної статі поступаються місцем у транспорті людям, слабшим фізично: жінкам, дітям, людям похилого віку. І немає потреби нагадувати про це людям вихованим. На превеликий жаль, вихованих людей не так багато. Тому і доводиться нагадувати суспільству про повагу до матері, до жінки, до дитини. Так виникають різні календарні дати, затверджені ЮНЕСКО або урядом певної країни. А хіба так важко бути вихованим? Хіба не буває прикро від нагадування про ввічливість? Скажу прямо, буває і прикро, і соромно. Соромно за безкультур’я, яке панує навколо. Достатньо послухати, як ми говоримо, якими рухами та інтонацією супроводжуємо брутальні слова…

Не даремно ображаються на нас і батьки, і діди. Іноді здається, що від молоді вимагають неможливого. Я не погоджуюсь із цим, бо все можливо за наявності власного бажання бути культурною людиною. Правила поведінки закладені у кодексах честі лицарів минулого, у біблійних істинах. Вони тільки зазнали змін, удосконалились стосовно доби, в яку ми живемо. А час вимагає від нас стати всебічно розвиненими особистостями, інакше без взаєморозуміння і взаємоповаги ми не зможемо створити гуманістичне суспільство.