Как ты понимаеш выражение ''Все в мире подчинено закону развития''? Приведи примеры из жизни личной,природи,общества или своей семьи. Напиши на ету туме не

а) максимальний - ...;
б) ліквідувати - ...;
в) горизонт - ... ;
г) експеримент - …

І вечір вишневий із нами вечеря і ... від щастя муркоче, мов кіт

Пожалуйста, очень срочно.

Помогите пожалуйста! поблагодарю

Книгу яку я читала на уроках вільного читання називається "Принц-пірат",це чудовий роман, автор цієї книги Гэлен Фоулі. Головні герої цього роману Принц Лазар і юна сеньйорита Аллегра Монтеверді, звичайно є й інші герої, але Аллегра і Лазар найголовніші. Цю книгу я прочитала давно і вона мені дуже добре запам'яталася. Найкращий епізод цього роману, це самий край де добре все закінчилось. Але все-таки невеликий уривок я вам розповім. / Лазар і Аллегра вийшли з храму де ні одружилися, на залиту сонце площа. Молодих зустріли криками радості. Хмари квіткових пелюсток дощем розсипалися на них. Вони радо вітали свій народ. Аллегра високо підвела голову, хоча до цього моменту не знала, чи приймуть люди дочка Монтеверді як свою королеву.Наконец на острові Вознесіння запанував мир.Самое велике мене вразив принц Лазар він був найкрасивішим принцом. а став піратом, людиною, готові на все. Цей герой сильний, оважный, сміливі, не боячись нічого. Ця гнига дуже мені сподобалася раджу її прочитати.

Роман стрімко переступив поріг бабусиної кімнати. На підвіконні затишно буркотіло радіо. Бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. Коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. Лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку.

Роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. На столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. Стояла прикрита рушником ікона. Роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть.

Увечері Роман відніс ікону Павлуші Ханенку. Отому, що в Канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. А тепер от погостювати приїхав. Каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати який сувенір з рідної України – їм за велике щастя. Хоч рушник вишиваний. Хоч ікону. І гроші вони за це ладні заплатити…

Роздивившись принесену Романом ікону, «канадець» Ханенко поклав її на стіл.

- Чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? – верескнув він. – Дивись.

Ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону зі зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер. «…під впливом інженери… згідно з якими архітектурний стиль…»

- Хтось узяв рівненьку дощечку, - пояснював Ханенко, - наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. Вийшло непогано, - хмикнув, - але на продаж не йде. Тобто, - поправився, - на сувенір не згодиться.

Коли увечері повернувся брат Антон, Роман підійшов до нього:

- Ікону давно продав?

Антон вперся поглядом у темні очі Романа.

- Давно. З рік тому, у місті.

- Нікому не скажу. Половину грошей мені оддаси, - мовив похолоділим голосом Роман і пішов до хати.

- Розказуй хоч всьому кутку, хоч на все село кричи, - насмішкувато крикнув йому в спину Антон. – Грошей тих давно немає. Гроші ті на випускний вечір пішли.

Брати встали один проти одного напружені, як покручі. Якось дивно покликала до хати мати. Бабуся напівсиділа в ліжку. Крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. Поруч згорбився на стільці батько. Хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах.

- Діти… мої… мабуть… до ранку не доживу… - з натугою вилітали з побілілих уст слова. – Довго я… ходила… по цій землі… Живіть і ви… довго… Ікону бережіть… І вона… вас… оберігатиме…

дописати що сталося з іконою.............будь ласка допоможіть