метушаться коло стижка сина кто?

На вроду красень, а до роботи — ледар з ледарів, яких світ не бачив.

Якось і питає в нього батько:

— Чи не пора тобі, синку, за якусь справу братись?

А той стоїть та лише потилицю чухає.

— Та не знаю, тату, може й пора, тільки за яке ж діло мені братися?

— Добре, — каже батько, — підемо по світі, глянемо, як інші живуть. Може, щось знайдеться і для тебе таке, що до серця припаде.

Зібрались і пішли. Ішли вони ішли, ніякої роботи не бачать. Аж гульк, під лісом бик пасеться.

— Я цього бика заберу! — говорить син.

— Що ж, — зітхає батько, може, й гріх, але кради, якщо хочеш.

Зловив Іван бика на налигач та і повів додому. А батько тим часом пішов до сусіднього села провідати свого знайомого.

Повернувся додому пізно, але того ж вечора зарізали бика і зварили багату вечерю. Син затулив ряднами вікна, щоб ніхто не підгледів, а потім сіли вечеряти.

— Почекай, — каже батько, — давай спочатку поміряємо свої шиї: чия товща. А потім побачимо, хто з нас погладшає після вечері.

Поміряли шиї, взялися за їжу. Батько їсть повагом, ніби в гостях, а син поспішає, немов на пожежу. Загавкає собака, син мерщій ховає все до припічка. І вночі не спав, усе йому здавалося, що господар бика з’явиться.

Майже місяць їли бика. Повеселішав парубок.

— Ну що ж сину, — каже батько, — давай тепер поміряємо наші шиї.

Поміряли. У батька на два пальці шия товща стала, а в Івана навпаки — ще тоншою стала.

— Це тому, сину, що ти крадене їв, — говорить батько.

— А ви хіба, батьку, куповане їли? — дивується син.

— Еге, я їв своє, тому і погладшав, — примружив очі батько, —пам’ятаєш, я в село заходив? Це тоді я хазяїну гроші за вола відносив.

Син аж рота розкрив від здивування.

— Ну, синку, пішли ще роботу шукати, може, ще щось украдеш?

— Ні, хай йому грець! — вигукнув син. — Більше ніколи не буду красти. Я разом з вами піду землю волами орати та хліб сіяти.

Синичка жила у квартирі цілу зиму.
Коли надворі стало тепло , діти випустили пташку на волю.

подарувати.

Коли б у мене був....

віруючі святкують Медовий Спас У неділю, 14 серпня, православна церква святкує Медовий Спас. Цієї неділі православні віруючі вступають у двотижневий період Успенського поста - єдиного з постів, який присвячений Богородиці. Він встановлений на згадку Успіння (кончини) Божої Матері в 48 році н.е. Відповідно до церковного переказу, Богоматір, переживши свого сина Ісуса на 15 років, провела всі ці роки в подвигах молитви і посту, тому святій Успінні у православних передує пісний період. Перший пісний день збігається з Медовим (Мокрим) Спасом, коли Церква згадує Походження, або Знесення, Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього і вшановує сім старозавітних мучеників - братів Маковеїв. Це свято було встановлено в IX столітті в Константинополі, де щорічно частина Животворящого Хреста, який зберігався в будинковій церкві грецьких імператорів, приносили в храм Святої Софії і освячували воду для відрази хвороб. За суворістю дотримання Успенський пост прирівнюється до Великого - у найближчі два тижні не дозволяється вживати в їжу м'ясні, молочні та рибні продукти. У суботу та неділю дозволено рослинне масло, і тільки один раз за весь піст дозволяється їсти рибу - у свято Преображення Господнього. У Євангелії немає згадок про смерть Діви Марії, однак про це оповідають святі перших століть християнства, твори яких віднесені до церковного переказу. За їхніми свідченнями, отримавши в Єрусалимі звістку про свою швидку кончину від архангела Гавриїла, Богородиця побажала попрощатися з апостолами, які в той час проповідували в різних куточках землі, але за її молитвами чудо зібралися біля будинку Марії. З ними не було тільки апостола Фоми. Коли Богородиця попрощалася з усіма, її будинок осяявся божественним світлом, і, за переказами, сам Христос в оточенні ангелів прийшов прийняти душу своєї Матері. Звідси пішла традиція на іконах зображати Христа біля труни Богородиці, причому на його руках - маленька Діва Марія, яка тепер народжується в життя вічне. Богородицю поховали в гробниці її предків на горі Сіон. Однак через три дні в Єрусалим прийшов апостол Фома, який дуже жалкував, що не попрощався з нею. На його прохання труна була відкрита, але тіла Діви Марії там вже не було. У той же день за вечірньою трапезою Богородиця з'явилася апостолам в оточенні ангелів: вона заповідав їм радіти і обіцяла не залишати їх до кінця віку