Контрольний твір-оповідання Як Андрійко біди позбувся
5-9 класс
|
ЯК АНДРІЙКО БІДИ ПОЗБУВСЯ
Андрійко — хороший хлопець. І дружити вміє, і на березу найвищу вилізе — не побоїться. І любили б його товариші, і поважали б дуже, коли б не одна його серйозна біда. Андрійко іноді вже й сам не рад, та що ти з цим язиком поробиш! Стрибає в роті, коли його ніхто й не просить. Андрійко ще не встигне подумати, а він уже візьме й похвалиться. Якби по правді, то було б півбіди! А так… Прокинувся Андрійко рано, ще навіть сонце не сходило. … І з того дня Андрійка наче хто підмінив. Перш ніж сказати щось, він завжди зважить, подумає. Недарма кажуть люди, що світ брехнею можна пройти… лише назад не повернешся
Другие вопросы из категории
1.Деякий час усі сиділи задумавшись.2.Зима скрадаючись повіяла і снігом-біллю білою-землю покрила.3.Поспішаючи кудись ховаються останні шуми й гуки довгоі днини.4.Доспівавши ми який час стояли непорушно.5.Умовк кобзар сумуючи:щось руки не грають.6.Над висотою ракети хотіли сягнути неба,і знесилившись гнулися і вмирали,розсипаючись холодним сяйвом .
Читайте также
пощастило.
3)Як я порадував (порадувала) маму (тата,сестру,дідуся,бабусю).
4)Лісова пригода.
5)Випадок на річці.
6)Коли я був маленьким(була маленькою).....
7)Одна моя витівка.
заголовок.Дід любив спати під дубом. Перед тим як заснути, він довго і якось так лагідно позіхав, ніби прощаючи світу всі його пустощі, і розказував косарям про молоді свої літа, про чумацтво, про те, як колись усе було не так. Усе було краще. Річки й озера були глибші, риба більша й смачніша, а що вже грибів та ягід у лісі — не переносити, та й ліси були густіші, трави – вуж не пролізе, хіба тепер трави! (О. Довженко).
розпустила, гулять не ходила, Молодого хлопця навік полюбила. Проводжала мати сина у солдати, Молоду невістку в поле жито жати. Жала вона, жала, жала — не дожала І до сходу сонця тополею стала... Прийшов син до хати: — Здрастуй, рідна мати! Де ж моя дружина, що не йде стрічати? — Не питайся, сину, про свою дружину, Бери топір в руки — рубай тополину.— Як ударив вперше — вона й похилилась, Як ударив вдруге — вона й попросилась: — Не рубай, коханий, бо я — твоя мила, На моєму листі спить твоя дитина.— Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси? Не спішіть, дівчата, розпускати коси.