СРОЧНО)) твір "маленька праця краща за велике безділля"

картина Дніпра, облитого сонцем.

в)На заході сонце зводило свої величезні сяючі будови.

по-своєму, адже кожен з нас — індивідуальність, що має власні інтереси та уподобання. Для когось щастя—це мати автомобіль найновішої моделі, добре облаштовану квартиру з меблями, від яких тріщать стіни, та гаманець, наповнений зеленими папірцями —доларами. Можливо, це і є якась сота частина щастя. А може, й ні. Але, на мій погляд, щастя усе ж таки не в цьому. Щастя — це мати вірних, незрадливих друзів, здатних у будь-яку хвилину прийти до тебе на допомогу. Я знаю, якщо станеться біда, я можу розраховувати на тверду руку друга. Він допоможе мені порадою, він запропонує реальну допомогу. У цей же час мої друзі теж можуть розраховувати на мене. І я їх не підведу, не зраджу. Тоді ж що може бути кращим за це товариство, за товариську підтримку? Однією з складових частин щастя, на мій погляд, є здоров'я. Не маючи його, людина відчуває себе руїною. Як відомо, здоров'я неможливо купити за гроші. Нехай ти будеш навіть мільярдером, але, не маючи здоров'я, будеш ти радіти своїм грошам? І тільки тоді зрозумієш, що щастя все ж таки неможливо оцінити лише в грошовому еквіваленті. Щастя, я гадаю, — це мати здорових, люблячих батьків. Адже вони так багато віддають нам, своїм дітям. А ми зрідка буваємо такими невдячними, такими байдужими до їхніх прохань. Але якщо замислитися, то, мені здається, ми могли би частіше прислухатися до їхніх зауважень, порад, приділяти їм більше часу та уваги. Бо вони віддають нам стільки любові, стільки ніжності та ласки! Від наших найперших кроків до кінця своїх днів вони ведуть нас дорогами життя, не помічаючи інколи, що з маленьких нетям ми швидко перетворилися на самостійних, дорослих людей. Проте для батьків ми, здається, назавжди залишаємося маленькими дітьми. Але яке все ж таки щастя, що вони є, рідні, милі батьки! Для мене щастя—коли тебе розуміють. У наш вік, коли усі навкруги поспішають, не помічаючи нічого навколо, не залишається часу, щоб прислухатися до голосу інших людей. З усіх боків оточує нас глуха байдужість. Тому, я гадаю, так важливо, коли тебе можуть спокійно вислухати, зрозуміти, дати пораду. Це може бути товариш, або батьки, або навіть якась незнайома людина, яка не втратила людськості, яка вірить іншим. Зараз, на жаль, такі люди є рідкістю. Що таке щастя, кожний розуміє по-своєму. Щастя, на мій погляд, — це коли всі відчувають себе щасливими, коли усім добре. Нехай поряд зі мною завжди будуть вірні друзі, нехай хвороби не чіпляються до мене та моїх близьких, нехай у світі панує взаєморозуміння, нехай будуть як можна довше поруч зі мною мої батьки, і тоді я, мабуть, зможу впевнено сказати: "Я—щаслива людина!"

лать краткий и хороший пересказ данного текста пожалуйста!!!

Творча дружба Рєпіна і Яворницького

Щира творча дружба між Дмитром Яворницьким та Іллею Рєпіним тривала понад сорок років Видатні діячі культури були земляками - обидва народилися й виросли на Харківщині, але перше знайомство відбулося в Петербурзі тільки в 1887 році .

У столиці щорічно відзначали річницю народження Тараса Шевченка, на яку збиралося українське земляцтво Святкували її й того року Коли Яворницький прибув на вечір, Рєпін підійшов до нього і запропонував сісти поруч

Між ними зав’язалася задушевна розмова Говорили про Україну, Запорозьку Січ, розпитували один одного, над чим працюють Рєпін розповів Яворницькому про свою працю над картиною про запорожців, які пишуть відповідь на грізний наказ султана припинити наскоки на Крим . Його цікавило, що скаже про картину найбільший знавець Запорозької Січі Дмитро Яворницький, якого він запросив до майстерні

З першого ж погляду картина Яворницькому сподобалася . Він зі щирим захопленням хвалив автора, а потім з радістю вигукнув:

- Так беріться ж, дорогий Іллє Юхимовичу, за велику картину, за святе діло! Адже Ви у своїх «Запорожцях» відображаєте одну з героїчних сторінок боротьби українського народу проти турецько-татарської агресії!

Рєпін уважно вислухав Яворницького, а потім відповів, що для цієї картини йому багато чого не вистачає

Дмитро Іванович здогадався, чого тут не вистачає Він пригадав свою колекцію, зібрану ще за студентських років, коли з торбою за плечима ходив курними дорогами по слідах запорожців і з великою пристрастю збирав усе, пов’язане із Запорозькою Січчю Його колекція налічувала понад триста експонатів

Дмитро Іванович запропонував Рєпіну необхідне для його картини: книжки з історії запорозьких козаків, колекцію зброї, жупани, чоботи, кобзу, люльки Віддав фотознімки запорозького прапора, на котрому зображені запорожці, що пливуть на галері по Чорному морю, фотографії нащадків запорожців, фоторепродукції старих картин, знімки Дніпровських порогів

Яворницький приводив до майстерні живописця багатьох своїх земляків і знайомих - прототипів, котрі позували Рєпіну під час творення картини Це була найголовніша і найістотніша допомога художнику

Ілля Юхимович гаряче взявся до роботи Працював він над «Запорожцями» майже дванадцять років . На великому полотні одна за одною з’являлися все нові й нові козачі фігури . Вони здавалися Дмитрові Івановичу чудовими, а художник запевняв, що до них треба ще «трохи доторкнутися пензлем». Було, доторкнеться - і зовсім інакше виходить, краще, виразніше

Художник тричі приїздив в Україну і на Кубань . Коли Рє- пін їхав на Кубань, Яворницький порадив зустрітися з козаком-станичником Василем Олешком У його обличчі художник помітив риси схожості з уявленим образом Івана Сірка Зібрані матеріали допомогли створити багато етюдів, які потім художник переніс у картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану»

Яворницький щедро допомагав Рєпіну увічнити одну із славних сторінок історії України, глибше вивчити життя, звичаї народу

Зворушлива дружба двох побратимів дала рясні плоди До нас дійшли заповітні слова Рєпіна, у яких він уболіває за долю України . Художник клопочеться, щоб на доброму ґрунті

розцвів український стиль у мистецтві, адже український співучий народ має особливе право на своє особливе мистецтво

(452 слова) За І. Шаповалом