Хто знає гарне власне висловлювання про батьківщину скиньте буду вдячний!!!

класу.

переступив поріг бабусиної кімнати. На підвіконні затишно буркотіло радіо. Бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. Коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. Лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку.

Роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. На столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. Стояла прикрита рушником ікона. Роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть.

Увечері Роман відніс ікону Павлуші Ханенку. Отому, що в Канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. А тепер от погостювати приїхав. Каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати який сувенір з рідної України – їм за велике щастя. Хоч рушник вишиваний. Хоч ікону. І гроші вони за це ладні заплатити…

Роздивившись принесену Романом ікону, «канадець» Ханенко поклав її на стіл.

- Чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? – верескнув він. – Дивись.

Ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону зі зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер. «…під впливом інженери… згідно з якими архітектурний стиль… »

- Хтось узяв рівненьку дощечку, - пояснював Ханенко, - наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. Вийшло непогано, - хмикнув, - але на продаж не йде. Тобто, - поправився, - на сувенір не згодиться.

Коли увечері повернувся брат Антон, Роман підійшов до нього:

- Ікону давно продав?

Антон вперся поглядом у темні очі Романа.

- Давно. З рік тому, у місті.

- Нікому не скажу. Половину грошей мені оддаси, - мовив похолоділим голосом Роман і пішов до хати.

- Розказуй хоч всьому кутку, хоч на все село кричи, - насмішкувато крикнув йому в спину Антон. – Грошей тих давно немає. Гроші ті на випускний вечір пішли.

Брати встали один проти одного напружені, як покручі. Якось дивно покликала до хати мати. Бабуся напівсиділа в ліжку. Крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. Поруч згорбився на стільці батько. Хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах.

- Діти… мої… мабуть… до ранку не доживу… - з натугою вилітали з побілілих уст слова. – Довго я… ходила… по цій землі… Живіть і ви… довго… Ікону бережіть… І вона… вас… оберігатиме…

існування людини у минулому. Ще якихось сто років тому в наших містах було більше дерев, ми прагнули хоч якось наповнити життя зеленню, не розриваючи зв'язків з природою.

Людина не може існувати окремо без природи. Земна куля це будинок для людини. Тут у нього усе необхідне для життя; повітря, вода, їжа. Але на жаль, людина часто забуває про це, і відноситься до своєї планети немов уразить, він знищує навколишню природу, забуваючи про те, що саме вона дає йому життя. Людина вирубує ліси, викидає в атмосферу речовини, що забруднюють її, отруює воду озер, річок і морів. Хіба це допустимо? Проголосивши себе царем серед усіх живих істот, людина забула, що сам є частиною природи, вінцем її творіння. І замість вдячності продовжує поводитися дуже агресивно. Раніше чоловік думав, що природні ресурси невичерпні, і можна брати від природи все, при цьому у величезній кількості. Але виявилася все не так.

Зараз людина починає усвідомлювати свою помилку. Він розуміє, що треба піклуватися про свій дім, адже багато поколінь ще хочуть жити на цій землі. Вони хочуть дихати чистим повітрям, пити чисту воду, і захоплюватися навколишнім світом.

Незайманих куточків на нашій планеті залишається з кожним роком усе менше, і ми не усвідомлюємо те, що поступово звикаємо до відсутності живої природи навкруги. І якщо нам ще є що згадати, то можливо наші діти стануть приймати такий залізобетонний світ за норму. Варто частіше насолоджуватися природною красою Землі, поки у нас є така можливість. Природу треба берегти. Людина повинна жити в гармонії з природою. Має бути не "царем природи", а складовою її частиною. Адже природа і є наша Батьківщина.

А)Мені ж,обдертому,малому,не можна у той сад зайти.
Б)Якісь он квіти,сині-сині,на голу цглу повились.
В)Я так люблю тебе,село,повите синню і снігами!
Г)О сонце,миле і змарніле,позич мені свого огня.
12.Поясніть розділові знаки в реченні.
Київ,столиця нашої Батьківщини,-гордість нації.
11.Підкресліть у реченні головні та другорядні члени.
Київ,столиця нашої Батьківщини,-гордість нації.
Прочитайте текст
1) Київ,столиця нашої Батьківщини,-гордість нації.
2)Оспіваний поетами і відтворений художниками,він вражає своєю величчю і красою.
3)Ось Дніпро,вправлений у темно-зелені береги,котить свої могутні хвилі.
4)Золотоверхі куполи соборів,осяяні лагідним промінням сонця,відбиваючи його,сяють різко і сліпучі.
5)Весною зелень на деревах,свіжа й оковита,вабить очі.
6)А знамениті каштанові свічки,спалахнувши,п’янять своїм солодким ароматом,ніжним і приємним.
Завдання до тексту
Укажіть речення
А)з відокремленою поширеною прикладкою
Б)з відокремленим поширеним означенням,виражений дієприкметниковим зворотом,що стосується особового займенника
В) з відокремленим означенням,виражений дієприкметниковим зворотом,що стоїть після означуваного іменника
Г) з відокремленим означенням,виражений прикметниками,що не мають пояснювальних слів та стоять після означуваного іменника



БУДЬ-ЛАСКА СРОЧНО НА ЗАВТРА ))))))))))))))))))))))))