твір на тему вчинок за який мені соромно

+ 0 -

Selimka98

15 мая 2013 г., 1:19:14 (10 лет назад)

Напевно, не з кожним буває таке, коли робиш щось у запалі почуттів і забуваєш про інших, про ймовірні наслідки власних діянь. Хоча це спірна теза, чи не так?

Однак, я хочу розповісти про те, через що мені справді стає соромно. Хай звучить банально, але все це буде про кохання й моральне падіння моєї свідомості, самоконтролю. З чого почати? Молодість, кохання, літо - невідємні слова! Так і сталося - закохалися...

Місто у нас не величке, проте дівок чимало=)

Одного разу, тихим липовим вечором,зібрався я, як зазвичай, з хлопцями на гульбище таке собі. Підійшли до місцевого парку, і постріли гарних порядних дівчат-подружок з паралельних класів: Юлю, Марину та Галинку. Всі були нарядні, привабливі, але заклопотані, щось шукали в траві. Мій друг запитав перший, щоб дізнатися що вини шукають. Вони відповіли, що шукають Галин наперсток. Не довго думаючи, ми вхопилися допомагати дівчатам. Шаркаючи всліпу по густій траві за хвилин десять я знайшов його. Дівчата мило посміхнулися. Дмитро, що стояв поряд, випалив із завидною посмішкою: "Ну, мастак!" Хлопці неначе притендували на моє місце. Галя підійшла до мене і вимовила несміливе "дякую", та подивилась так, що мене аж пересмикнуло від подиву. ЇЇ подружки захіхікали, а я почервонів. Не звенувши увагу, вона у всій своїй грації відйшла, посміхнулась, і пішла з подружками. Я закохався.. Здурів і все! Носив квіти, цукерки, допомагав їй робити домашнє завдання з алгебри, цікавився її життям. Вона була відверта, лагідна, добра, була тою, яку я любив всім серцем, яка невпинно нагадувала мені матір. Щирими почуттями так ми існували з дня на день. У нас були взаємні почуття. Здається, що зводиш все на краще, захоплюєшся, летиш глибоким почуттям кохання. Однак це минало не довго. Так, так це вже скоріше спрвжня історія, а не твір-сповідь. За що ж соромно? Соромно за те, що я вчинив з Галею, коли побачив коло неї того самого Дмитра, який так уїдав мені після тої рокової зустрічі. Спрацювало звичайне явище ревнощів, однак жорстоке як ніколи. Нерозумно, інстинктивно оцінивши ситуацію, я рвучко пішов на них вдарив з усього глузду самого Дмитра. Після чого Галинка влупила мені лодонею по щоці, а я її штовхнув на асфальт. Ще й так штовхнув, що сам здивувався. Напружений був тоді момент.. Вона лежала непритомна, і почала стікати кров'ю. Страх охопив мене. Тоді я кинувся на ошелешеного Дмитра і почав його колотити ногами, неначе біс в мені. Попри все Дмитро потягнувся до непритомної Галинки, і просив, щоб я їй допоміг. Я взяв її на руки, поніс до ближньої багатоповерхівки. Там їй допомогли. У Галинки, моєї неповторної Галинки, була розбита голова! Довго я терпів, нарікання і погрози в мій бік. Проте, надалі, довго вагаючись, я прийшов до її палати в місцевій лікарні, довго вибачався, просив, молив..Однак, вона мене не пам'ятала, мило посміхалась, як перший раз; не розуміла про що я молив її. Це була інша вже людина. Навіть, сьогодні моя совість не простила мені цей жахливий вчинок. Отже, пропривсе вище висловлине, я закликаю всіх не чинити необдуманих дій, бути дипломатичними, не сприймати все буквально, жити і цінувати ближнього!

 Зважте, ще ніколи я цього не писав! Поділився сокровенним. Тому, прошу, не популізувати мою історію з життя. Напишіть своє=) 

+ 0 -

Vanchik080

15 мая 2013 г., 1:57:39 (10 лет назад)

Ми з друзями грали у фудбол.Пiдiйшла моя бабуся и промовила:

-Внуче,допоможи менi!-Нi бабуся, я не можу у мене гра.Бабуся шепотом сказала:

Нi чого ты ще пожалкуеш.Прийшов Тимко додому :

-Бабуся, нагодуй !Нi не можу у мене вечеря готуеться .I тодi вiн зрозумiв 

ТРЕБА ДОПОМАГАТИ ЛЮДЯМ.