Розтавьте розділові знаки. Зробіть фонетичний розбір слова в'ється. Між м'якими зеленими ніби оксамитовими берегами в'ється гадюкою Роставиця нен
5-9 класс
|
аче передражнює здорові річки як часом маленькі діти передражнюють старших. А далі вона повилась між високими вербами та лозами, що обступили її стіною з обох боків.От верби обступились од берега і розсипались купами на зеленій траві.
Скрізь по обидва боки Раставиці на покаті стеляться чудові городи, жовтіють тисячі соняшників, що ніби поспинялись та заглядають поверх бадилля кукурудзи на річку там далі набігли над річку високі коноплі і залили берег своїм гострим важким духом.
Між м'якими,зеленими,ніби оксамитовими берегами в'ється гадюкою Роставиця, неначе передражнює здорові річки,як часом маленькі діти передражнюють старших. А далі вона повилась між високими вербами та лозами, що обступили її стіною з обох боків.От верби обступились од берега і розсипались купами на зеленій траві.
Скрізь по обидва боки Раставиці на покаті стеляться чудові городи, жовтіють тисячі соняшників, що ніби поспинялись та заглядають поверх бадилля кукурудзи на річку там далі набігли,над річку високі коноплі і залили берег своїм гострим,важким, духом.
В`ється - ( в`йет`сйа)
Другие вопросы из категории
Читайте также
Вихованка господаря Текля ясна блондинка з лукавими очима й кирпатим носиком ішла під руку з дочкою Младоповича Веронікою гарненькою шатенкою
Зробіть синтаксичний розбір останнього речення.
1. Звісно всі слова тут добрі але ти своє знайди. 2. Знов прибули до нашої шпаківні мабуть її хазяї. 3. Так минули прудкобіжно може дні а може тижні. 4. Проста здається думка але цінна. 5. Дивлюсь на зорі опівнічні на жаль вони також не вічні. 6. Росинка у траву спросоння певно впала. 7. Бувало сядемо до столу наллє нам мати молока.
Вепр затравлений
собаками загнаний на списи стікаючи гарячою кров’ю в останній несамовитості
гриз залізо наконечників трощив дерево списівищ. Його випружене тіло лиховісно
скрикувало в тисячних вогнях, воно ось-ось мало вибухнути червоною кривавістю.
Але звір видно відчував наближення останньої миті. Він не хотів смерті прагнув
уникнути того кінця, після якого вже не буває початку. Переповнений передсмертним
риком він жахнув з кола знищення. Його
затьмарені болем очі все ж здобулися на ще одне зусилля, щоб забачити вільний
проміжок. Задране в лютій зневазі рило хапливо нюшило дорогу, заволохатілі вуха
вловлювали щонайменші продихи лісового повіву волі. Умить лишив кабан у тій
улоговині людей собак гострі довгі списи і помчав по схилу вгору, де самотньо
приглядався до ловів князь Ярослав (П. Загребельний).