почему тут не написана оглошення

--добрий день,Юліє петрівно!
--
добрий день!
--можна сдати книжку і взяти нову?
--заходь,будь ласка
--я повертаю кніжку вчасно
--добре.про що ті хочеш прочитати?
--
--
--




3акончить там где поставлені -- і не написано

лать краткий и хороший пересказ данного текста пожалуйста!!!

Творча дружба Рєпіна і Яворницького

Щира творча дружба між Дмитром Яворницьким та Іллею Рєпіним тривала понад сорок років Видатні діячі культури були земляками - обидва народилися й виросли на Харківщині, але перше знайомство відбулося в Петербурзі тільки в 1887 році .

У столиці щорічно відзначали річницю народження Тараса Шевченка, на яку збиралося українське земляцтво Святкували її й того року Коли Яворницький прибув на вечір, Рєпін підійшов до нього і запропонував сісти поруч

Між ними зав’язалася задушевна розмова Говорили про Україну, Запорозьку Січ, розпитували один одного, над чим працюють Рєпін розповів Яворницькому про свою працю над картиною про запорожців, які пишуть відповідь на грізний наказ султана припинити наскоки на Крим . Його цікавило, що скаже про картину найбільший знавець Запорозької Січі Дмитро Яворницький, якого він запросив до майстерні

З першого ж погляду картина Яворницькому сподобалася . Він зі щирим захопленням хвалив автора, а потім з радістю вигукнув:

- Так беріться ж, дорогий Іллє Юхимовичу, за велику картину, за святе діло! Адже Ви у своїх «Запорожцях» відображаєте одну з героїчних сторінок боротьби українського народу проти турецько-татарської агресії!

Рєпін уважно вислухав Яворницького, а потім відповів, що для цієї картини йому багато чого не вистачає

Дмитро Іванович здогадався, чого тут не вистачає Він пригадав свою колекцію, зібрану ще за студентських років, коли з торбою за плечима ходив курними дорогами по слідах запорожців і з великою пристрастю збирав усе, пов’язане із Запорозькою Січчю Його колекція налічувала понад триста експонатів

Дмитро Іванович запропонував Рєпіну необхідне для його картини: книжки з історії запорозьких козаків, колекцію зброї, жупани, чоботи, кобзу, люльки Віддав фотознімки запорозького прапора, на котрому зображені запорожці, що пливуть на галері по Чорному морю, фотографії нащадків запорожців, фоторепродукції старих картин, знімки Дніпровських порогів

Яворницький приводив до майстерні живописця багатьох своїх земляків і знайомих - прототипів, котрі позували Рєпіну під час творення картини Це була найголовніша і найістотніша допомога художнику

Ілля Юхимович гаряче взявся до роботи Працював він над «Запорожцями» майже дванадцять років . На великому полотні одна за одною з’являлися все нові й нові козачі фігури . Вони здавалися Дмитрові Івановичу чудовими, а художник запевняв, що до них треба ще «трохи доторкнутися пензлем». Було, доторкнеться - і зовсім інакше виходить, краще, виразніше

Художник тричі приїздив в Україну і на Кубань . Коли Рє- пін їхав на Кубань, Яворницький порадив зустрітися з козаком-станичником Василем Олешком У його обличчі художник помітив риси схожості з уявленим образом Івана Сірка Зібрані матеріали допомогли створити багато етюдів, які потім художник переніс у картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану»

Яворницький щедро допомагав Рєпіну увічнити одну із славних сторінок історії України, глибше вивчити життя, звичаї народу

Зворушлива дружба двох побратимів дала рясні плоди До нас дійшли заповітні слова Рєпіна, у яких він уболіває за долю України . Художник клопочеться, щоб на доброму ґрунті

розцвів український стиль у мистецтві, адже український співучий народ має особливе право на своє особливе мистецтво

(452 слова) За І. Шаповалом

друкарень, не мали можливості говорити про себе правду. Моральної ж кривди не знає тільки той народ, який може та вміє пізнавати себе сам, сам осягати власну історію, плекати власну культуру. Коли ж його історію тлумачить йому загарбник, то, ясна річ, що тлумачитиме її за власним розумінням та баченням, на користь собі.

Істина, здавалося б, абеткова, і ми пережили її силу на своїй, як то кажуть, шкурі.

Мабуть, через це в українській свідомості витворилося кілька світоглядних деформацій. Одні з нас беззастережно приймали імперські схеми й тлумачення нашої історії і на цій основі навчалися самі, навчали своїх дітей, онуків і правнуків. Так з’явилися люди байдужі, а то й ворожі до національних цінностей. Інші з нас бачили свою історію гіпертрофовано, вірили ненауковим міфам та легендам, вбачали в своїй землі ледве не пуп земний. Це хвороблива реакція на гніт і примусове приниження національного "я”.

Проте працею сотень самовідданих подвижників ми все-таки пізнавали себе, вивчали й осмислювали.

І справді, яке величезне багатство становлять наші фольклор та етнографія! Як уперто писалися впродовж віків наші літописи! І все для того, щоб не згасала історична пам’ять у народу. За тими скромними літописцями прийшли фахівці історики, які все-таки написали історію нашої землі.

Яку багатоманітні й багатовікову мали ми літературу, котру ще також нам вивчати й пізнавати! Яку своєрідну музику, театр, архітектуру, образотворче мистецтво! Все це – складники великої нашої, спільно твореної книги українознавства.

Саме тому необхідною стає українознавство як наука й шкільний предмет. Пора пізнавати себе не приховано, а відверто й з гідністю.

Предмет "українознавство” не має служити для вивищення нашої національної пихи, коли власний народ ставиться над інші. Та пиха й не властива нам, бо доля наша – не напад і не загарбання чужих земель, не поневолення сусідів. Доля наша – оборона й боротьба за самозбереження. Тому й українознавство для нас – це пізнання своїх коренів та свого внутрішнього "я”.

Українознавство – це пояснення того, чому ми такі, які є сьогодні.