«Моє оленятко», Моє оленятко Хто не бачив оленяти, Можу вам намалювати«Моє оленятко», Моє оленятко Хто не бачив оленяти, Можу вам намалювати. В

На вроду красень, а до роботи — ледар з ледарів, яких світ не бачив.

Якось і питає в нього батько:

— Чи не пора тобі, синку, за якусь справу братись?

А той стоїть та лише потилицю чухає.

— Та не знаю, тату, може й пора, тільки за яке ж діло мені братися?

— Добре, — каже батько, — підемо по світі, глянемо, як інші живуть. Може, щось знайдеться і для тебе таке, що до серця припаде.

Зібрались і пішли. Ішли вони ішли, ніякої роботи не бачать. Аж гульк, під лісом бик пасеться.

— Я цього бика заберу! — говорить син.

— Що ж, — зітхає батько, може, й гріх, але кради, якщо хочеш.

Зловив Іван бика на налигач та і повів додому. А батько тим часом пішов до сусіднього села провідати свого знайомого.

Повернувся додому пізно, але того ж вечора зарізали бика і зварили багату вечерю. Син затулив ряднами вікна, щоб ніхто не підгледів, а потім сіли вечеряти.

— Почекай, — каже батько, — давай спочатку поміряємо свої шиї: чия товща. А потім побачимо, хто з нас погладшає після вечері.

Поміряли шиї, взялися за їжу. Батько їсть повагом, ніби в гостях, а син поспішає, немов на пожежу. Загавкає собака, син мерщій ховає все до припічка. І вночі не спав, усе йому здавалося, що господар бика з’явиться.

Майже місяць їли бика. Повеселішав парубок.

— Ну що ж сину, — каже батько, — давай тепер поміряємо наші шиї.

Поміряли. У батька на два пальці шия товща стала, а в Івана навпаки — ще тоншою стала.

— Це тому, сину, що ти крадене їв, — говорить батько.

— А ви хіба, батьку, куповане їли? — дивується син.

— Еге, я їв своє, тому і погладшав, — примружив очі батько, —пам’ятаєш, я в село заходив? Це тоді я хазяїну гроші за вола відносив.

Син аж рота розкрив від здивування.

— Ну, синку, пішли ще роботу шукати, може, ще щось украдеш?

— Ні, хай йому грець! — вигукнув син. — Більше ніколи не буду красти. Я разом з вами піду землю волами орати та хліб сіяти.