"Яким я бачу себе у майбутньому України"
10-11 класс
|
Україна-це незалежна та самостійна держава.Це неповторний та квітучий край.Безмежні поля та ліса,талановитий народ.
Але чому так тривожно на серці?Чим ця тривога викликана?
Може того,що майбутне моєї країни перебуваю в руках політеків.Я не впевнений,що всі вони працюють на благо нашої країни.Що вони зробили за роки свого правління?
Мовчати про це сьгодні не треба.Хтось з вас щось зробив,щоб забезпечити майбутнє своєї країни?А чи є у вас бабуся чи дід,чи вистачає їм своєї пенсії?А ваші батьки,вони ж працюють до вечора,щоб заробити на їжу!
Грощі-не найбільша радість,все це тимчасове щастя.Я сподіваюсь,що в майбутньому наш народ буде більш щасливий!
Другие вопросы из категории
А Місячне затемнення, останнє в 2011 році, спостерігали минулої ночі мільйони жителів Землі.
Б Слідуючого разу повністю місячний диск сховається тільки в 2014 році
В Цей самий близький природний супутник ховається за тінню Землі лише частково
Г Затемнення Місяця - гаряча пора для астрономів, що спостерігають і вивчають характеристики охололого супутника
Д
На піку затемнення, за київським часом, це було в шістнадцять тридцять
вечора 10 грудня 2011 року, Місяць набув незвичайного відтінку
зумовлені впливом російської мови: по
закінченню зустрічі, повернутися на другий день, попасти в скрутне становище,
особовий приклад, крем для загару, легальне положення, принести подяку, напечатати звіт,
приносити збитки, грошовий перевод.
2) ця школа надовго стала (чому надовгу пишеться разом?)
3) то першого вчителя - Кобзаря...( чому ставиться тире?)
Читайте также
овищ..м та популярніст..ю Шевченко виняткове явище також у світовій літературі. Творчість Шевченка багатогран..а як його талант. Він був і глибоким ліриком і творцем епічних поем і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. У духовній історії України Шевченко посів і досі бе….астережно посідає виняткове місце. Значе…..я його творчої спадщини для українс..кої культури важко п..р..оцінити. Його Кобзар започаткував новий етап у розвитку українс..кої літератури і мови а його ж..вописна і грав..рс..ка творчість стали визначними явищами не тільки українс..кого а й світового мистецтва. У ро..витку націонал..ної і соціал..ної самосвідомості українс..кого народу творчість Шевченка відіграла в..л..ч..зну роль.
переступив поріг бабусиної кімнати. На підвіконні затишно буркотіло радіо. Бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. Коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. Лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку.
Роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. На столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. Стояла прикрита рушником ікона. Роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть.
Увечері Роман відніс ікону Павлуші Ханенку. Отому, що в Канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. А тепер от погостювати приїхав. Каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати який сувенір з рідної України – їм за велике щастя. Хоч рушник вишиваний. Хоч ікону. І гроші вони за це ладні заплатити…
Роздивившись принесену Романом ікону, «канадець» Ханенко поклав її на стіл.
- Чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? – верескнув він. – Дивись.
Ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону зі зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер. «…під впливом інженери… згідно з якими архітектурний стиль… »
- Хтось узяв рівненьку дощечку, - пояснював Ханенко, - наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. Вийшло непогано, - хмикнув, - але на продаж не йде. Тобто, - поправився, - на сувенір не згодиться.
Коли увечері повернувся брат Антон, Роман підійшов до нього:
- Ікону давно продав?
Антон вперся поглядом у темні очі Романа.
- Давно. З рік тому, у місті.
- Нікому не скажу. Половину грошей мені оддаси, - мовив похолоділим голосом Роман і пішов до хати.
- Розказуй хоч всьому кутку, хоч на все село кричи, - насмішкувато крикнув йому в спину Антон. – Грошей тих давно немає. Гроші ті на випускний вечір пішли.
Брати встали один проти одного напружені, як покручі. Якось дивно покликала до хати мати. Бабуся напівсиділа в ліжку. Крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. Поруч згорбився на стільці батько. Хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах.
- Діти… мої… мабуть… до ранку не доживу… - з натугою вилітали з побілілих уст слова. – Довго я… ходила… по цій землі… Живіть і ви… довго… Ікону бережіть… І вона… вас… оберігатиме…