рассказ в науковом стилi

+ 0 -

Adfga

12 янв. 2015 г., 22:09:58 (9 лет назад)

Як прекрасно йти тоненькою стрічкою стежини і, забуваючи про все, розчинятися у величній красі лісу! Він ніби то розкриває для тебе свої обійми, і ти завмираєш в німому здивуванні. Тиша захоплює тебе. Ти стоїш непорушно, немов чекаєш чогось. Але налітає вітер, і все відразу оживає. Пробуджуються дерева, скидають з себе сонячне листя - листи Осені і Лісу. Ти чекав їх так довго! Перебираючи кожен листок, врешті-решт, знаходиш лист, адресований лише тобі. Про що думає Ліс? Про що мріє? Вдивляючись в помаранчеві прожилки Кленового листа, можна про все взнати: Ліс пише тобі про Літо з сонцем, яке сміється, і солов'їних трелях, про весну з її першими кольорами, журавлями і квітучими деревами. Про чарівницю-зиму, яка незабаром прийде, накриє Ліс своїм сніговим килимом, і він заблищить на сонці. Поки ж Ліс живе в Осені і радіє кожній миті, не звертає уваги, що пливуть дні, місяці. І Осень змінюється. Вона все частіше сумує і плаче осіннім дощем. А як дивно сидіти в лісі під ялинкою і спостерігати за сріблястими краплями! Дощ наповнює ліс неповторною свіжістю. Тобі зовсім не сумно, навпаки - ти радієш, коли раптом бачиш маленькі різноколірні гриби, які непомітно з'явилися під деревом. Твоя душа злітає високо до небес. І це відчуття польоту ти ховаєш глибоко в серці, щоб донести його до наступної Осені, а може, щоб пронести крізь усе життя.