текст про хліб-це святиня

+ 0 -

Свик

30 мая 2013 г., 5:10:51 (10 лет назад)

З давніх-давен, в нашій країні шанують хліб. Є навіть таке прислів'я:" Хліб всьому голова ". В народі вважають якщо є хліб, той буде мир. Ще в дитинстві нас привчали добре ставитися до хліба, адже це наша святиня. Напевно для всіх народів, він святий.  Хліб - це головна  "страва" на кожному столі. Ми повинні берегти його, тому що він робиться тяжкою працею. По своїй історії, ми знаємо тяжкі роки без хліба, коли вимирали люди. Напевно жодній армії, не снився такий жах... Людству потрібно навчитися поважати хліб, знати йому ціну, бути дбайливим до нього. Хліб - це життя. Тому потрібно ставитися до нього, як до святині.

+ 0 -

Vinstiffmailru

30 мая 2013 г., 6:51:44 (10 лет назад)

З раннього дитинства ми чуємо, що треба шанувати хліб, поводи­тися з ним обережно. І назавжди запам’ятали вислів: «Хліб усьому голова». І пояснювали нам, і багато творів написано про те, як скори­ночка хліба рятувала життя людей. Бо ж хліб — це справжнє золото. Це саме життя!

Ті, хто уважно слухав батьків і замислювався над змістом творів літератури, певно, на все життя узяли за правило дбайливо стави­тися до хліба. Та навіть самого байдужого учня не зможуть не заче­пити за живе слова вірша, написаного Дмитром Білоусом:

У стінах храмів і колиб сіяє нам святково, як сонце, випечений хліб івиплеканеслово.

Насправді, хліб — це не просто їжа. Це і «сонце незагасне», що світить людям, і колос золотий, що несе радість і надію, і «сплав чудесний, золотий», і пам’ять про батьківське слово:

«Не кидай хліба, він—святий, не кидай слів на вітер!»

Автор цього вірша дорівнює хліб до рідної мови. І це насправді так. Адже не можна кидати слів, не замислюючись над тим, чим вони нам озвуться. Так само не можна викидати ані шматочка хліба, бо колись може статися так, що від такого шматочка буде залежати наше життя. Усі ми повинні усвідомити і запам’ятати на все жит­тя, що і мова наша, і хліб є силою нашого народу, його духом, його мудрістю, його скарбом, його святинею.

II   варіант

На уроці з природознавства ми говорили про хліб. Один хло­пець розповідав, як і коли хліб засівається. Про це він дізнався від свого дідуся, який жив у селі. Ще один хлопчик згадав, як вони з бабусею мололи зерна на борошно, а потім з нього випікали най­смачніший у світі хліб. Таким смачним він був, тому що зроблений власними руками.

І люблять люди з давнини, як сонце незагасне, і свій духмяний хліб ясний, і рідне слово красне.

ІНІЛІИИ АЛОІі^дь л адао при от адпилі пила па ішллл. хліипат^ пьі

сміялися, а потім хтось висунув свою гіпотезу: може, ці кола зро­били інопланетні мешканці, у яких хліба немає. Таким чином вони зчитують інформацію. А потім візьмуть до себе зерна й будуть ви­рощувати. Після жвавого обговорення теми учитель запропонував зробити нам висновок. Цього разу вирішив відповісти я: «Хліб — це результат роботи багатьох людей. Щоб мати хліб на столі, треба довго працювати. Давайте берегти хліб!»

Коли я прийшов додому, то відразу вирішив пообідати. Нагрів собі борщу, взяв шматочок хлібця, намастив його часником. Смач­но! Ні, виявилося, що хліб запліснявілий, а тому несмачний. Я ви­кинув цей маленький шматочок у смітник. Потім почав виконувати домашнє завдання. І тут раптово побачив вірш Д. Білоуса «Хліб і слово»:

Устінах храмів і колиб сіяє нам святково, як сонце, випечений хліб івиплеканеслово.

ЩО ж виходить? На уроці я розповідав про те, що хліб усьому голова, а працю хліборобів треба поважати. А прийшов додому й сам порушив своє слово. Виходить, що говорив одне, а зробив зовсім інше. Це печально. Думаю, у мене є лише одне виправдання: я все- таки помітив свою помилку. Наші предки з повагою ставилися і до хліба, і до слова, які мали особливу, можна сказати, магічну силу. Хлібом можна задовольнити фізичну потребу, а словом — духовну. І до хліба, і до слова треба ставитися з повагою: «Не кидай хліба, він — святий, не кидай слів на вітер!»