Іде старець, увесь білий. Білий одяг, біле довге волосся, біла, як сніг, борода в нього. Легкий вітерець розвіває чуприну й бороду. У руці в нього палиця
5-9 класс
|
висока, з перехрестям угорі. Іде... Видно, що змучений — ледве ноги волочить... А очі в нього такі лагідні, така добрість б'є з них!
Помогите подобрать заголовок!
Добрый белый старець!
Другие вопросы из категории
ПОЖАЛУЙСТАА ОЧЕНЬ ОЧЕНЬ НАДО
Ахіллесова п'ята, нитка Аріадни, сізіфова праця. авгієві стайні, танталові муки, горді
Читайте также
1. Виберіть речення, яке потребує редагування.
А)Інформацію про надходження нових товарів можна отримати у продавця -консультанта.
Б)Відшукавши в Інтернеті інформацію, я зміг підготувати доповідь.
В) Ми зацікавилися Вашою пропозицією і хочемо отримати детальнішу інформацію.
Г) Побачивши картини Катерини Білокур, мене охопило зачарування.
2.Укажіть тип речення:
Гаснуть вогні у місті, ніби в безодню моряпадають зорі янтарні.
А) Складносурядне
Б)складнопідрядне
В) безполучникове
Г) складне з різними видами зв*язку
3. Виберіть неускладнене речення
А) Не було, здається, жодної в Україні оселі, котрої не прикрашали б рушниками.
Б)Те, що її зацікавило,було не що інше, як троє осідланих коней під ганком вілли.
В)Вставлено у вікно другі рамки, вата і калина поміх рам, знову стали діти школярами , і синиця дзвонить школярам.
Г ) Я бачив, як зірниця впала, як на снігу вона палала, як сніг, біліший від лілеї, вночі іскрився біля неї.
4.Виберіть речення, що відповідає схемі "П,-а,-п..."(розділові знаки пропущено).
А) Добридень кумо Вовк гукає Той спить хто щастя має.
Б)Ходять тут усякі бурмоче дід Недавно двоє пройшло.
В)Буде буря подумав Тарас і швидко закрокував.
Г) Батьку мовила тихо ви так гарно співали так гарно.
5.Укажіть складно сурядне речення, між частинами якого кома неставиться ( окремі розділові знаки пропущено)
А) Танцюють згуки на дзвіниці і плаче дзвін.
Б) То хмарка набіжить і бризне дощ краплистий, то сонце вигляне ласкаво-променисте.
В)Часом на цій вересневій сині вилитими дзвіночками колихалися грона жолудів або виділявся обрис пташини.
Г)Річкою снують катери і стоять біля берегабаржі.
6.установіть відповідність між складнопідрядними реченнями та типом їхньої підрядної частини.
1.Зясувальне; А)Куди серце летить, тути й око глядить;
2.допустове; Б) Свою любов, голубку швидкокрилу, давно я ви-
пустив на білий світ, аби вона будила сонце в
морі, воркуючи ім*я лиш Беатриче.
3.умови; В)Спасибі ж тим, хто дарує нам щастя добрих
спогадів.
4. мети. Г) Дика рожа ще квітне, хоч на долах -- вже
жнива.
Д) І якщо пісня вийде в люди, то пломінь серця
не згашу.
7.
характеристики рис людини.
У кожного, як стверджує одна романтична сага, є два береги — од якого людина одпливає і до якого мав неодмінно причалити. На цій довгій дорозі зустрічається чимало інших, не менш значних. Серед таких — берег надії, берег юності, берег любові...
І все ж, хоч би де зупинялася людина, на цих почасти нетривких і мінливих берегах — пристанищах, чи, як їх іще назвав відомий поет, «білих островах», їй неодмінно світитиме далеким вогником, оповитим щемним і невситливим спогадом, отой найперший — Берег Дитинства.
Знати свій берег, любити його, не вивітрювати з пам'яті, пронести його через усе життя, невсипуще тягтися до нього, жити ним — що є святіше й дорожче?! Людина без Берега Дитинства стає забудькуватою, безпринципною, може переродитися, стати безбатченком.
Один з найвідоміших українських кобзарів Єгор Мовчан, котрого Максим Рильський образно назвав пісенним Гомером сучасності і з яким підтримував найтісніші зв'язки, на схилі літ надумав одвідати могилу Тараса Шевченка. То була його остання мандрівка.
Дорогою до Канева Єгор Мовчан і його колеги зробили зупинку в одному з сіл Київщини. До оселі, де перепочивали мандрівники, зібралося багато людей, щоб послухати віртуозну гру дзвінкоголосого кобзаря. Коли ж, нарешті, надійшов час знову вирушати в дорогу, гостинні селяни поцікавилися: чим би могли вони віддячити щедрому співакові?
Єгор Хомич, трохи подумавши, мовив: «Найкращим віддарунком буде, якщо допоможете мені зробити мандрівку в дитинство. У юному віці, захворівши на віспу, я осліп і відтоді живу уявою своєї приземкуватої хатини, покритої солом'яною стріхою. Допоможіть на схилі літ відчути на доторк дитинство...»
Спорядили настил, підсадили повитого літами чоловіка і затихли в очікуванні. Він з якимсь боязким трепетом доторкнувся стріхи, довго обласкував долонями солом'яні цурупалки, наче пестив малу дитину. Натомість повернувся до людей, мовив слізно: «Спасибі вам, дорогенькі мої, за живу мандрівку в далекий світ дитинства. Уклінно дякую вам!»Повернення до дитинства ще не означає тужити за старим — у даному випадкові ми вкладаємо в це поняття глибший зміст: причетність до землі, де народився, кращих родових традицій, синівського обов'язку.Де б не проживала людина, куди б не закинула її доля, але отой «солодкий та коханий дим» рідного краю має завжди бути присутнім, предметно відчутним на дотик незгаслої пам'яті з Берега Дитинства. І хоч-не-хоч, а таки ще раз доведеться процитувати Максима Рильського, який писав: «Гребінчине «ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь», треба раз у раз пам'ятати, розуміючи під домівкою і рідний край, і рідну мову, і берізку біля рідної хати, і те оточення, серед якого ти зріс, тих людей, які помогли тобі стати на ноги і навчили тебе добра...» (В. Скуратівський.)
У кожного, як стверджує одна романтична сага, є два береги — од якого людина одпливає і до якого мав неодмінно причалити. На цій довгій дорозі зустрічається чимало інших, не менш значних. Серед таких — берег надії, берег юності, берег любові...
І все ж, хоч би де зупинялася людина, на цих почасти нетривких і мінливих берегах — пристанищах, чи, як їх іще назвав відомий поет, «білих островах», їй неодмінно світитиме далеким вогником, оповитим щемним і невситливим спогадом, отой найперший — Берег Дитинства.
Знати свій берег, любити його, не вивітрювати з пам'яті, пронести його через усе життя, невсипуще тягтися до нього, жити ним — що є святіше й дорожче?! Людина без Берега Дитинства стає забудькуватою, безпринципною, може переродитися, стати безбатченком.
Один з найвідоміших українських кобзарів Єгор Мовчан, котрого Максим Рильський образно назвав пісенним Гомером сучасності і з яким підтримував найтісніші зв'язки, на схилі літ надумав одвідати могилу Тараса Шевченка. То була його остання мандрівка.
Дорогою до Канева Єгор Мовчан і його колеги зробили зупинку в одному з сіл Київщини. До оселі, де перепочивали мандрівники, зібралося багато людей, щоб послухати віртуозну гру дзвінкоголосого кобзаря. Коли ж, нарешті, надійшов час знову вирушати в дорогу, гостинні селяни поцікавилися: чим би могли вони віддячити щедрому співакові?
Єгор Хомич, трохи подумавши, мовив: «Найкращим віддарунком буде, якщо допоможете мені зробити мандрівку в дитинство. У юному віці, захворівши на віспу, я осліп і відтоді живу уявою своєї приземкуватої хатини, покритої солом'яною стріхою. Допоможіть на схилі літ відчути на доторк дитинство...»
Спорядили настил, підсадили повитого літами чоловіка і затихли в очікуванні. Він з якимсь боязким трепетом доторкнувся стріхи, довго обласкував долонями солом'яні цурупалки, наче пестив малу дитину. Натомість повернувся до людей, мовив слізно: «Спасибі вам, дорогенькі мої, за живу мандрівку в далекий світ дитинства. Уклінно дякую вам!»Повернення до дитинства ще не означає тужити за старим — у даному випадкові ми вкладаємо в це поняття глибший зміст: причетність до землі, де народився, кращих родових традицій, синівського обов'язку.Де б не проживала людина, куди б не закинула її доля, але отой «солодкий та коханий дим» рідного краю має завжди бути присутнім, предметно відчутним на дотик незгаслої пам'яті з Берега Дитинства. І хоч-не-хоч, а таки ще раз доведеться процитувати Максима Рильського, який писав: «Гребінчине «ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь», треба раз у раз пам'ятати, розуміючи під домівкою і рідний край, і рідну мову, і берізку біля рідної хати, і те оточення, серед якого ти зріс, тих людей, які помогли тобі стати на ноги і навчили тебе добра...» (В. Скуратівський.)
(1)Осінь танула,як воскова свічка,ставала все прозорішою й легшою.(2)Жадна земля випила за літо сонце,і воно стало бліде,анемічне,а земля мусила вмирати од голоду та спраги.(3)Вже блакитний шовк неба покрився мереживом чорних гіллячок,наче ажурною мантильєю,і потому почалися дощі і вітри.(4)Природа довго боролась,шуміла,протескувала і не хотіла скоритись.(5)Далина дивилася з поміж дерев помутнілим оком,і в покорі плазували дорогами блискучі болотяні колії.(6)Лице неба стало суворим,і його уста дихали холодом.(7)Потому несподівано зразу труснуло свіжком,і земля здавалась аркушем паперу,на якім дитина пробувала фарби-зелені,руді,сірі.