Змінити особові форми дієслів одного часу на форму іншого часу за зразком. Зразок. Вийшов - виходить.

Пригадати,вітати.
Будь ласка, будь ласка, будь ласка.

У п’єсах Івана Карпенка - Карого «Мартин Боруля» і комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич» дуже схожі сюжети. Річ у тім, що головний герой багатій Мартин Боруля так само, як і мсьє Журден, мріє про аристократичний титул. Але що в тому, що в іншому обоє дійшли до грані, почали зходити з розуму. Заради своїх намірів і бажань вони мало не зламали долі близьких їм людей, припустились багатьох помилок.
В основу п’єси українського автора було покладено прикру історію з реального життя родини письменника. Як і герой п’єси, батько І. Карпенка-Карого намагався будь-якою ціною змінити своє прізвище і доказати дворянське походження.
Що до історії Мольєра, то він написав комедію на замовлення короля задля висміювання турецьких послів, що прибули на той час до Парижу.
Мартин Боруля головний персонаж твору Карпенка-Караого. Ради
Підвищення соціального статусу та щоб втерти ніс Красовському. Упроваджує зміни в своє життя. Він велить своїм дітям називати себе не татом, а "папінькою", а маму - "мамінькою". Прагне віддати свою дочку за Націєвського, а сина намагається влаштувати на чиновницьку посаду. Наказує родині багато спати. Також заброняє Марисі прати білизну. Осліплений цим він не зважає на думку інших хоче домогтися свого.
Цілі пана Журдена як досягти мрійливого титулу, добре були висвітлені . Це і його намагання подружитися зі знатними особами. Він кожним своїм вчинком або якоюсь реплікою показував тягу до дворянства. За яке як сказано у творі «дозволив би відрізати собі два пальці на руці».
На мою думку , вони для того щоб домогтись свого нічого не роблять , а лише вихваляються. Не бачучи по справжньому цінних речей, що й призводить до поганих наслідків.
Отже, дві п’єси написані різними письменниками показують одну тему. В чому і проявляється спорідненість.

У кожного, як стверджує одна романтична сага, є два береги — од якого людина одпливає і до якого мав неодмінно причалити. На цій довгій дорозі зустрічається чимало інших, не менш значних. Серед таких — берег надії, берег юності, берег любові...
І все ж, хоч би де зупинялася людина, на цих почасти нетривких і мінливих берегах — пристанищах, чи, як їх іще назвав відомий поет, «білих островах», їй неодмінно світитиме далеким вогником, оповитим щемним і невситливим спогадом, отой найперший — Берег Дитинства.
Знати свій берег, любити його, не вивітрювати з пам'яті, пронести його через усе життя, невсипуще тягтися до нього, жити ним — що є святіше й дорожче?! Людина без Берега Дитинства стає забудькуватою, безпринципною, може переродитися, стати безбатченком.
Один з найвідоміших українських кобзарів Єгор Мовчан, котрого Максим Рильський образно назвав пісенним Гомером сучасності і з яким підтримував найтісніші зв'язки, на схилі літ надумав одвідати могилу Тараса Шевченка. То була його остання мандрівка.
Дорогою до Канева Єгор Мовчан і його колеги зробили зупинку в одному з сіл Київщини. До оселі, де перепочивали мандрівники, зібралося багато людей, щоб послухати віртуозну гру дзвінкоголосого кобзаря. Коли ж, нарешті, надійшов час знову вирушати в дорогу, гостинні селяни поцікавилися: чим би могли вони віддячити щедрому співакові?
Єгор Хомич, трохи подумавши, мовив: «Найкращим віддарунком буде, якщо допоможете мені зробити мандрівку в дитинство. У юному віці, захворівши на віспу, я осліп і відтоді живу уявою своєї приземкуватої хатини, покритої солом'яною стріхою. Допоможіть на схилі літ відчути на доторк дитинство...»
Спорядили настил, підсадили повитого літами чоловіка і затихли в очікуванні. Він з якимсь боязким трепетом доторкнувся стріхи, довго обласкував долонями солом'яні цурупалки, наче пестив малу дитину. Натомість повернувся до людей, мовив слізно: «Спасибі вам, доро­генькі мої, за живу мандрівку в далекий світ дитинства. Уклінно дякую вам!»Повернення до дитинства ще не означає тужити за старим — у даному випадкові ми вкладаємо в це понят­тя глибший зміст: причетність до землі, де народився, кращих родових традицій, синівського обов'язку.Де б не проживала людина, куди б не закинула її до­ля, але отой «солодкий та коханий дим» рідного краю має завжди бути присутнім, предметно відчутним на до­тик незгаслої пам'яті з Берега Дитинства. І хоч-не-хоч, а таки ще раз доведеться процитувати Максима Рильського, який писав: «Гребінчине «ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь», треба раз у раз пам'ятати, розуміючи під домівкою і рідний край, і рідну мову, і берізку біля рідної хати, і те оточення, серед якого ти зріс, тих людей, які помогли тобі стати на ноги і навчили тебе добра...» (В. Скуратівський.)

речень) на тему:" Нам треба берегти наш дім - Землю", використавши подані сполучення слів і словоформи.
Найпрекрасніша планета, земляни зрозуміли - таки, будь- які заходи, спробуйте ж бо змінити ситуацію, чималі зусилля, починати щонайшвидше, хай цвіте.