Що таке "теза"?Я так поняла,що теза,це коли головне в абзаці..?

Название этого диктанта было длинное и я плохо запомнила.
Помогите пожалуйста, начало: "Григір Тютюнник -........до..........."

Хомовича

5. Любов Іванівну

по-своєму, адже кожен з нас — індивідуальність, що має власні інтереси та уподобання. Для когось щастя—це мати автомобіль найновішої моделі, добре облаштовану квартиру з меблями, від яких тріщать стіни, та гаманець, наповнений зеленими папірцями —доларами. Можливо, це і є якась сота частина щастя. А може, й ні. Але, на мій погляд, щастя усе ж таки не в цьому. Щастя — це мати вірних, незрадливих друзів, здатних у будь-яку хвилину прийти до тебе на допомогу. Я знаю, якщо станеться біда, я можу розраховувати на тверду руку друга. Він допоможе мені порадою, він запропонує реальну допомогу. У цей же час мої друзі теж можуть розраховувати на мене. І я їх не підведу, не зраджу. Тоді ж що може бути кращим за це товариство, за товариську підтримку? Однією з складових частин щастя, на мій погляд, є здоров'я. Не маючи його, людина відчуває себе руїною. Як відомо, здоров'я неможливо купити за гроші. Нехай ти будеш навіть мільярдером, але, не маючи здоров'я, будеш ти радіти своїм грошам? І тільки тоді зрозумієш, що щастя все ж таки неможливо оцінити лише в грошовому еквіваленті. Щастя, я гадаю, — це мати здорових, люблячих батьків. Адже вони так багато віддають нам, своїм дітям. А ми зрідка буваємо такими невдячними, такими байдужими до їхніх прохань. Але якщо замислитися, то, мені здається, ми могли би частіше прислухатися до їхніх зауважень, порад, приділяти їм більше часу та уваги. Бо вони віддають нам стільки любові, стільки ніжності та ласки! Від наших найперших кроків до кінця своїх днів вони ведуть нас дорогами життя, не помічаючи інколи, що з маленьких нетям ми швидко перетворилися на самостійних, дорослих людей. Проте для батьків ми, здається, назавжди залишаємося маленькими дітьми. Але яке все ж таки щастя, що вони є, рідні, милі батьки! Для мене щастя—коли тебе розуміють. У наш вік, коли усі навкруги поспішають, не помічаючи нічого навколо, не залишається часу, щоб прислухатися до голосу інших людей. З усіх боків оточує нас глуха байдужість. Тому, я гадаю, так важливо, коли тебе можуть спокійно вислухати, зрозуміти, дати пораду. Це може бути товариш, або батьки, або навіть якась незнайома людина, яка не втратила людськості, яка вірить іншим. Зараз, на жаль, такі люди є рідкістю. Що таке щастя, кожний розуміє по-своєму. Щастя, на мій погляд, — це коли всі відчувають себе щасливими, коли усім добре. Нехай поряд зі мною завжди будуть вірні друзі, нехай хвороби не чіпляються до мене та моїх близьких, нехай у світі панує взаєморозуміння, нехай будуть як можна довше поруч зі мною мої батьки, і тоді я, мабуть, зможу впевнено сказати: "Я—щаслива людина!"

Роман стрімко переступив поріг бабусиної кімнати. На підвіконні затишно буркотіло радіо. Бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. Коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. Лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку.

Роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. На столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. Стояла прикрита рушником ікона. Роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть.

Увечері Роман відніс ікону Павлуші Ханенку. Отому, що в Канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. А тепер от погостювати приїхав. Каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати який сувенір з рідної України – їм за велике щастя. Хоч рушник вишиваний. Хоч ікону. І гроші вони за це ладні заплатити…

Роздивившись принесену Романом ікону, «канадець» Ханенко поклав її на стіл.

- Чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? – верескнув він. – Дивись.

Ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону зі зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер. «…під впливом інженери… згідно з якими архітектурний стиль…»

- Хтось узяв рівненьку дощечку, - пояснював Ханенко, - наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. Вийшло непогано, - хмикнув, - але на продаж не йде. Тобто, - поправився, - на сувенір не згодиться.

Коли увечері повернувся брат Антон, Роман підійшов до нього:

- Ікону давно продав?

Антон вперся поглядом у темні очі Романа.

- Давно. З рік тому, у місті.

- Нікому не скажу. Половину грошей мені оддаси, - мовив похолоділим голосом Роман і пішов до хати.

- Розказуй хоч всьому кутку, хоч на все село кричи, - насмішкувато крикнув йому в спину Антон. – Грошей тих давно немає. Гроші ті на випускний вечір пішли.

Брати встали один проти одного напружені, як покручі. Якось дивно покликала до хати мати. Бабуся напівсиділа в ліжку. Крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. Поруч згорбився на стільці батько. Хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах.

- Діти… мої… мабуть… до ранку не доживу… - з натугою вилітали з побілілих уст слова. – Довго я… ходила… по цій землі… Живіть і ви… довго… Ікону бережіть… І вона… вас… оберігатиме…

дописати що сталося з іконою.............будь ласка допоможіть

Я живу в скрутні часи для своєї країни. Коли народ розлючений несправедливим ставленням влади до нього повстав проти неї. Багато зусиль йому знадобилося на досягнені своєї мети. Особливо тим хто вистоював майдан. На якому точилося протистояння мужнього народу проти озброєного беркуту. Протестуючи спочатку проти порушення волі, а потім і проти міліцейської несправедливості, люди провели кілька місяців на вулиці в центрі столиці. Маючи войовничій характер майдан залишив за собою смерті багатьох протестувальників. Які віддали своє життя за країну, за зміну керуючої верхівки. Тодішні події значно вплинули на погляди українців у суспільстві. Майданівці прагнули аби на місце злодійкуватих чиновників прийшли чесні люди, для яких важливе життя народу та їх інтереси. Щоб вони були в змозі поставити Україну на ноги. Але все ж таки за новою владою, що зараз діє теж треба слідкувати .
На мою думку ця боротьба за справедливість дала людям змогу об’єднатися, досягти однієї думки, що показує нам майдан. І я не можу не сказати про героїв, які загинули там , і без яких перемога була б не можливою. Вони наважилися вийти на вулицю та не побоятися того, що їх могли вбити. Наше завдання в тому, щоб їхні смерті були немарними. Все це зобов’язано позитивно вплинути на країну.
Як хотілося видихнути. Та знову проблеми. Втеча колишніх чиновників дала про себе знати. На території держави почалось АТО. Багато чоловіків пішло на війну, що на сході України. Вже зараз є багато загиблих і постраждалих. І все це заподіяне президентом-попередником з метою повернення до влади за допомогою Росії.
Перш за все мені шкода мирних жителів, що перебувають в зоні війни без змоги виїхати. На яких кожного дня сиплються Гради, і яким немає навіть поїсти.
Я вважаю, що так не повинно бути, бо це братовбивство. Кожна країна має право на незалежність і свій суверенітет. Важко з’ясовувати відносини за допомогою війни. Тому мені дуже хотілося, щоб ми жили під чистим і мирним небом.