напишіть будь ласка реферат про українську мову....тема довільна........дуже треба

+ 0 -

Iissjjsjsjsjjsjs

20 марта 2017 г., 14:31:43 (7 лет назад)

Це тема не нова — вже хтозна з яких часів. І може скластися враження, що
це суто наш, український, безнадійний привілей у добу високих
технологій, клонування і гендерних студій.

Але насправді це не так. Уся історія людства сповнена конфліктів і
трагедій на мовному ґрунті; фіксує безліч і героїчних, і безглуздих, і
героїчно-безглуздих вчинків та форм поведінки і окремих людей, і більших
або менших суспільних груп. І в сучасному світі вогнища різнорівневого
мовного напруження можна бачити на просторі всіх континентів, за
винятком хіба Антарктиди.

Раціоналістична свідомість схильна зводити пояснення цього феномена до
живучості архаїчної психіки, колективного егоїзму, душевної
нерозвиненості та інших виявів гуманістичної недостатності. Ілюзорне і
небезпечне пояснення! Воно випливає з абсолютизації комунікативної
функції мови — як засобу спілкування між людьми. Насправді ж мова —
явище незмірно глибше і важливіше, вона не зводиться до жодної із
багатьох своїх функцій. У мові концентрується сама сутність людського
буття людини, історичного буття народу. Це переконливо довели філософія,
психологія, соціолінгвістика XIX і особливо XX століття. Звідси
фундаментальна цінність мови як основи самоідентифікації людини і
народу. Звідси ж і її провокативна роль у конфліктах самостверджень на
особистісному рівні та на рівні національних спільнот.

Певна річ, людська думка завжди шукала виходу з лабіринту мовних
колізій. Пропонувалися i паліативи, і радикальні рецепти. До останніх
відносяться насамперед різні прожекти досягнення мовної єдності людства.
Попри принципову можливість використання штучної або природної
міжнародної мови у спеці-альній вузькоінформативній функції, — в
ширшому, буттєвому розумінні всі ці прожекти виявлялися утопіями, а
спроби їх примусової реалізації нерідко призводили до непоправних
духовних втрат і ставали концентрованим вираженням національного гніту.

Нині гуманістична свідомість людства шукає інших підходів до цієї
світової проблеми. В основу пошуків має бути покладений принцип,
прийнятний для всіх. Він є. Це — принцип абсолютної самоцінності кожної
мови і кожної культури, відповідно до абсолютної самоцінності кожної
людини і кожного народу. Але від загального принципу, навіть прийнятного
для всіх, — шлях до конкретних розв’язань конкретних проблем тяжкий,
плутаний і часом нездоланний.

Об’єктивну складність питання, як і суб’єктивні його ускладнення, можемо
бачити на прикладі України.

Почнемо з очевидного. Очевидним у нашій українській ситуації є те, що
українська мова може повноцінно розвиватися лише в Україні, тоді як
російська основну свою «базу» має не в Україні, а в Росії, як угорська —
в Угорщині, польська — в Польщі і т. д. Очевидним є і те, що в Україні
українська мова — мова так званої «титульної», корінної і найчисельнішої
нації — не є повноприсутньою в суспільному житті. Вона витіснена на
периферію засобів масової інформації, наукового життя, зрештою і
міського побуту — за винятком міст Західної України.