які єлементи національного житла можна побачити в інтерьері сучасної оселі?

друкарень, не мали можливості говорити про себе правду. Моральної ж кривди не знає тільки той народ, який може та вміє пізнавати себе сам, сам осягати власну історію, плекати власну культуру. Коли ж його історію тлумачить йому загарбник, то, ясна річ, що тлумачитиме її за власним розумінням та баченням, на користь собі.

Істина, здавалося б, абеткова, і ми пережили її силу на своїй, як то кажуть, шкурі.

Мабуть, через це в українській свідомості витворилося кілька світоглядних деформацій. Одні з нас беззастережно приймали імперські схеми й тлумачення нашої історії і на цій основі навчалися самі, навчали своїх дітей, онуків і правнуків. Так з’явилися люди байдужі, а то й ворожі до національних цінностей. Інші з нас бачили свою історію гіпертрофовано, вірили ненауковим міфам та легендам, вбачали в своїй землі ледве не пуп земний. Це хвороблива реакція на гніт і примусове приниження національного "я”.

Проте працею сотень самовідданих подвижників ми все-таки пізнавали себе, вивчали й осмислювали.

І справді, яке величезне багатство становлять наші фольклор та етнографія! Як уперто писалися впродовж віків наші літописи! І все для того, щоб не згасала історична пам’ять у народу. За тими скромними літописцями прийшли фахівці історики, які все-таки написали історію нашої землі.

Яку багатоманітні й багатовікову мали ми літературу, котру ще також нам вивчати й пізнавати! Яку своєрідну музику, театр, архітектуру, образотворче мистецтво! Все це – складники великої нашої, спільно твореної книги українознавства.

Саме тому необхідною стає українознавство як наука й шкільний предмет. Пора пізнавати себе не приховано, а відверто й з гідністю.

Предмет "українознавство” не має служити для вивищення нашої національної пихи, коли власний народ ставиться над інші. Та пиха й не властива нам, бо доля наша – не напад і не загарбання чужих земель, не поневолення сусідів. Доля наша – оборона й боротьба за самозбереження. Тому й українознавство для нас – це пізнання своїх коренів та свого внутрішнього "я”.

Українознавство – це пояснення того, чому ми такі, які є сьогодні.

А: Стежка вузенька.
Б: Цілий каскад водоспадів можна побачити на річках Пістинці, Яремчі.
В: Високе синє небо в лісі здавалося ще дальшим і недоступнішим.
Г: Наша історія- це історія віковічної боротьби українського народу за своє місце під сонцем.
плиз помогите!!!!!

Жовтий
колір - це .... колір пшеничной ниви , .... колір зерна , що даруе
життя всьому сущому на землі. Жовтий колір - ще ... колір жовтогарячего
сонця , без лагідних променів якого ... не дрозив би , не заколосився б
життєдайний хліб.
А блакитний , синій колір про що нам говорить ? Це ... колір ясного , чистого мирного неба. Це .... колір цариці-води.
Тому ... народ України вибрав поєднання жовтого й блакитнього кольорів для свого національного прапора .
Довідка : по-перше, по друге, безумовно, мабудь, звичайно, справді, безпречно.
Пожалуйсто мені на завтро надо

слова «гостинність»! — звернулася до п'ятикласників учителька Олена Миколаївна. — Вважається, що гість приносить добробут і щастя. А чи запрошують гостя до столу? — Які національні страви українців вам відомі? — поцікавилась учителька.