У чому причина затруднения міста

Допоможіть срочно треба на завтра!!!!!!!!

друкарень, не мали можливості говорити про себе правду. Моральної ж кривди не знає тільки той народ, який може та вміє пізнавати себе сам, сам осягати власну історію, плекати власну культуру. Коли ж його історію тлумачить йому загарбник, то, ясна річ, що тлумачитиме її за власним розумінням та баченням, на користь собі.

Істина, здавалося б, абеткова, і ми пережили її силу на своїй, як то кажуть, шкурі.

Мабуть, через це в українській свідомості витворилося кілька світоглядних деформацій. Одні з нас беззастережно приймали імперські схеми й тлумачення нашої історії і на цій основі навчалися самі, навчали своїх дітей, онуків і правнуків. Так з’явилися люди байдужі, а то й ворожі до національних цінностей. Інші з нас бачили свою історію гіпертрофовано, вірили ненауковим міфам та легендам, вбачали в своїй землі ледве не пуп земний. Це хвороблива реакція на гніт і примусове приниження національного "я”.

Проте працею сотень самовідданих подвижників ми все-таки пізнавали себе, вивчали й осмислювали.

І справді, яке величезне багатство становлять наші фольклор та етнографія! Як уперто писалися впродовж віків наші літописи! І все для того, щоб не згасала історична пам’ять у народу. За тими скромними літописцями прийшли фахівці історики, які все-таки написали історію нашої землі.

Яку багатоманітні й багатовікову мали ми літературу, котру ще також нам вивчати й пізнавати! Яку своєрідну музику, театр, архітектуру, образотворче мистецтво! Все це – складники великої нашої, спільно твореної книги українознавства.

Саме тому необхідною стає українознавство як наука й шкільний предмет. Пора пізнавати себе не приховано, а відверто й з гідністю.

Предмет "українознавство” не має служити для вивищення нашої національної пихи, коли власний народ ставиться над інші. Та пиха й не властива нам, бо доля наша – не напад і не загарбання чужих земель, не поневолення сусідів. Доля наша – оборона й боротьба за самозбереження. Тому й українознавство для нас – це пізнання своїх коренів та свого внутрішнього "я”.

Українознавство – це пояснення того, чому ми такі, які є сьогодні.

Ново/українська, багато/тиражка, хлопець/богатир, полу/станок, жень/шень, південно/західний, західно/український, аби/хто, де/котрий, ні/хто, хтозна/який, будь/що, хто/небудь, аби/до/кого, хтозна/а/чому, на/пам`ять, за/одно, на/щастя, на/швидку, на/поготові, не/дорога, не/моя, не/надійний, не/керована

займенникові ґ) дієслівні д)прислівникові. Барвистий килим, вдячний нам, першою з причин, в якомусь із сіл,читав уголос, не зробивши ніяк, зовсім навмання,вода зі ставка,щедрий без міри,двоє зі Львова,нікого з міста, виготовленний зі скла,ближче до грядок.

А. Для полегшення вимови слів, та подовження звука.----?
Б. У слові корінь закінчується на –н- перед суфіксом –н-, -ниц(я).
В. У подібних словах суфікса –н- немає, тому подвоєння тут не повинно бути.

27. Знайдіть ім’я в якому ставиться апостроф.
А. Ул...яна.
Б. Тет...яна
В. Кас...ян
Г. Лук...ян----

28. Знайдіть речення з особовим займенником.
А. Хто людей питає, той розум має.
Б. Цієї хвилини хтось гучно постукав у двері.
В. Я ще й про тебе не сказав, в ожиновій долині, край села.---

29. Знайдіть речення з дієприкметниковим зворотом.
А. Тарас Іванович глянув на величезну рекламу вивішену на кінотеатрі ї одразу впізнав сина.
Б. Ми тихо стояли, дивлячись як ясно на темному морі незлічені світла сіяли.---?
В. Збуджена уява малювала перед ним недавно баченні і пережиті картини.

30. Чому у реченні не