план к 3 части романа "хіба ревуть воли як ясла повні"

поглян..те
насип..
дістан..те
побуд..те
відзнач..те
признач..те
повір..те
принос..те
прокин..тесь
посун..те.

Кожна пташка своїм носиком живе.

Приблизна назва:"Літня пригода"
1.Теплий літній ранок на березі річки.
2.Хлопці розробляють план дій на цей день.
3.Несподівана знахідка.
4.Необачність чи недбалість?
5.допомога прибула вчасно.
6.Складна операція.
7.Життєвий урок!
Поможіть будь ласочка,до вівторка треба)

місті, що розкинулося на схилі прибе­режних гір, я знав майже кожен двір і навіть те, у кого який соба­ка. Цього великого каштанового пса з пухнастим хвостом я не ба­чив ніколи. Собака стояв на причалі і безвідривно дивився у море, на вітрильник.

Величезна пінява хвиля несподівано з громовим гуркотом ударила об берег. Я побачив, що на причалі не стало собаки. Через мить помітив пса недалеко від берега. Він бив передніми лапами по воді, намагаючись урятуватися, скавучав, благав допомогти. Тільки собака пропливав на метр чи на два до берега, як нова хвиля відкидала його назад.

Я більше не роздумував, швидко роздягнувся і кинувся у воду.

Плисти було важко. Зустрічні хвилі заливали обличчя,накривали мене з головою. З високого причалу собаку було добре видно, а тут увесь час я губив його з очей.

Повільно, дуже повільно, але відстань між нами скорочува­лася. Лишилося метрів із п'ять... зо три метри... метр... Я вже бачив очі собаки, а в них — невимовний страх і вдячність.

Я підплив до пса збоку і схопив лівою рукою за нашийник. Однією рукою гріб до берега, а другою тримав собаку. Хвилі, що відкочувалися від берега, були дуже сильні. Вони тягнули в море все, що захоплювали із собою. Мене весь час відкидало назад, але я наполегливо боровся зі стихією. Нарешті ноги торкнулися дна. Ось уже і рятівний берег...

скласти план до тексту обязательно

вторую часть так чтобы а)во второй части были однородные. б) чтобы предложение стало безсоюзное. Оба варианта нужно применить к обоим предложениям.

й весело клопочуться коло свого гнізда. В одчинене вікно
доносяться в хату з палісадника пахощі від
бузкового цвіту. В кімнаті, прикрашеній кретоном і
обставленій м’якими будуарними меблями з явною претензією на
кокетування, не дивлячись на ясне сонячне сяйво, горить перед
овальним люстром на столі лампа. На
кріслі сидить перед нею молода, струнка панночка, русява, з
кирпатеньким носиком і трошки примруженими короткозорими очицями, що
виблискували часом задерикуватим вогником. Панянка
нагріває на лампі металеві частини ручки
до писання і на ній закручує спереду кучері.
За спиною в неї стоїть із кофточкою в
руках дівчина років тринадцятьох, що, видко, вчасно
прибула з села. Випнуті від худорлявості лопатки не дозволяють
дати їй цих років, її каштанове волосся, що,
вигорівши на сонці, змінило яскравість свого кольору,
причесане гладенько і заплетене в одну тоненьку кіску
з червоним кісником; на блідому, трохи
вилицюватому, але з правильними рисами личку
тремтить вираз полохливості й
переляку.
Коло вікна на канапці напівлежить
зовсім уже одягнена до виходу, доволі повна чорнява панна, трохи старша за
русяву панянку і, видко по схожості, сестра її. Вона нетерпляче б’є
парасолькою по черевиках і нарешті не
витримує:
— Та цьому кінця немає! Сиди й чекай! Чому
ти не купиш завивалок? Не надокучить хіба морочитись
із цими ручками: чадить завжди?.. Навіть відчинене вікно
не допомагає!
— А ти вийди, хто тебе тримає? — огризнулася
білявенька.— Ой! Ось тільки через тебе обпекла пучку!.. Купи! Стану я на дурниці
викидати гроші...
— Дивно,—
усміхнулася недбало чорнява,— з одного боку
стільки претензій щодо вбрання і всіляких нісенітничок, а з другого —
скупість на шага...
— Справа йде не про нісенітнички, а
про витонченість та порядність,— підкреслила білявенька,— що про них ваша
милість і тями не має; адже ж вам байдуже вийти на вулицю і в подраних
рукавичках, і в невичищеній кофточці, і з кучмою, що стирчить з
пом’ятого капелюха... Адже ж ви з лінощів не подбаєте про себе, так
що іноді сором іти поруч...
— І не ходи!
— відповіла байдуже чорнява.— Хто тебе прохає? А я не стану на цю
порядність витрачати половину життя...
— А звісно, на
романи з цигарочкою приємніше витрачати час?
—
Атож, значно приємніше: менші принаймні
витрати на жовч...
— Подумаєш, яка добротлива!
— заперечувала ущипливо русява й роздратованим рухом шпурляла шпильки, прищіпки
й папільотки.— Чорти прокляті! Ніяк не тримаються... стирчать... Де це довгі
шпильки? Завжди закинуть... Це ти їх, Наталю, береш, щоб напихати в
гільзи тютюну. ( Помогите написать красивый план зарание спасибо )))