до яког розряду належить частка - як ?
10-11 класс
|
Як - це модальна частка, вона надає реченням або словам певного відтінку.
Другие вопросы из категории
організації, заключення комісії, в лиці керівника, трудові стосунки, юридичний адрес, особистий склад, воєнний білет, тактична людина, чисельні порушення, слідуючий номер, невірне рішення
Читайте также
слова з не, ні у відповідну частину таблиці, з'ясувати їх правопис.
не, ні — частки
не-,ні префікси
не-,ні- вживаються як частки, як префікси
не-,ні- частини кореня
(Не)вблаганний, (не)вблаганий, (не)далеко, (ні)коли, (не)сумуючи, (не)крополь, (не)йтрон, (ні)скілечки, (ні)трит, (нездоров'я; (не)чужий, а рідний; (не)коректний, (не)закінчений вчасно; (ні)для кого (не)суттєвий; (не)придатний до фізичної роботи; (не)злічений; (не)міч; (не)оковирний; (не)оген; (не)ня; (не)обхідність; (не)порушно; зовсім (ні)чого (не)відомо; (не)видно; (не)записано; (не)швидко, а повільно; (не)дочитаний; (несказано; (не)сказанно; (не)крикливий, а спокійний; (ні)хто; (ні) (з)ким; (ні)трохи; (ні)жний; (не)дарма; (не)абияк; (недовиконання; (ні)котин; (ні)мий; (ні)так (ні)сяк; (не)вгавати; (ні)яково; (не)слабий, а сильний; (ні)співали, (ні)танцювали; (не)погано; (не)погано, а добре; (не)легко; зовсім (не)посильне завдання; (ні)трометр; (ні)нащо; (не)плутано, а чітко; (не)квапно; (не)кваплячись; (не)знайомий (ні)кому; (не)обізнаність; (не)озорий; (не)покора; (не)похитний.
2.Що вивчає морфологія?
3.За якими ознаками визначаються частини мови?
4.Яка частина мови називається іменником?
5.Які ви знаєте групи іменників за значенням?
6.Як розрізняються назви істот і неістот?
7.Чому є власні іменники? На позначення чого вони вживаються?
8.Як визначається рід іменників у назвах істот?
9.Як візначається рід іменників у назвах неістот?
10.Які іменники належать до спильного роду?
11.У яких іменників рід визначити неможливо?
12.Які іменники вжимаються тільки в однині?
переступив поріг бабусиної кімнати. На підвіконні затишно буркотіло радіо. Бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. Коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. Лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку.
Роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. На столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. Стояла прикрита рушником ікона. Роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть.
Увечері Роман відніс ікону Павлуші Ханенку. Отому, що в Канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. А тепер от погостювати приїхав. Каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати який сувенір з рідної України – їм за велике щастя. Хоч рушник вишиваний. Хоч ікону. І гроші вони за це ладні заплатити…
Роздивившись принесену Романом ікону, «канадець» Ханенко поклав її на стіл.
- Чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? – верескнув він. – Дивись.
Ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону зі зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер. «…під впливом інженери… згідно з якими архітектурний стиль… »
- Хтось узяв рівненьку дощечку, - пояснював Ханенко, - наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. Вийшло непогано, - хмикнув, - але на продаж не йде. Тобто, - поправився, - на сувенір не згодиться.
Коли увечері повернувся брат Антон, Роман підійшов до нього:
- Ікону давно продав?
Антон вперся поглядом у темні очі Романа.
- Давно. З рік тому, у місті.
- Нікому не скажу. Половину грошей мені оддаси, - мовив похолоділим голосом Роман і пішов до хати.
- Розказуй хоч всьому кутку, хоч на все село кричи, - насмішкувато крикнув йому в спину Антон. – Грошей тих давно немає. Гроші ті на випускний вечір пішли.
Брати встали один проти одного напружені, як покручі. Якось дивно покликала до хати мати. Бабуся напівсиділа в ліжку. Крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. Поруч згорбився на стільці батько. Хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах.
- Діти… мої… мабуть… до ранку не доживу… - з натугою вилітали з побілілих уст слова. – Довго я… ходила… по цій землі… Живіть і ви… довго… Ікону бережіть… І вона… вас… оберігатиме…