(Кому надо продолжения оповідання лось) Діти не повірили що лось мертвий,але потім вони з заплакавшими очима пішли до заповідника,щоб повідомити про

ІВАН ПІДКОВА

Було колись — в Україні

Ревіли гармати;

Було колись — запорожці

Вміли пановати.

Пановали, добували

І славу, і волю;

Минулося — осталися

Могили на полі.

Високії ті могили,

Де лягло спочити

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Високії ті могили

Чорніють, як гори,

Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять.

Свідок слави дідівщини

З вітром розмовляє,

А внук косу несе в росу,

За ними співає.

Було колись — в Україні

Лихо танцьовало,

Журба в шинку мед-горілку

Поставцем кружала.

Було колись добре жити

На тій Україні...

А згадаймо! Може, серце

Хоч трохи спочине.

Чорна хмара з-за Лиману

Небо, сонце криє.

Синє море звірюкою

То стогне, то виє.

Дніпра гирло затопило.

«Ануте, хлоп’ята,

На байдаки! Море грає —

Ходім погуляти!»

Висипали запорожці —

Лиман човни вкрили.

«Грай же, море!» — заспівали,

Запінились хвилі.

Кругом хвилі, як ті гори:

Ні землі, ні неба.

Серце мліє, а козакам

Того тілько й треба.

Пливуть собі та співають;

Рибалка літає...

А попереду отаман

Веде, куди знає.

Похожає вздовж байдака,

Гасне люлька в роті;

Поглядає сюди-туди —

Де-то буть роботі?

Закрутивши чорні уси,

За ухо чуприну,

Підняв шапку — човни стали.

«Нехай ворог гине!

Не в Синопу, отамани,

Панове молодці,

А у Царград, до султана,

Поїдемо в гості!»

«Добре, батьку отамане!» —

Кругом заревіло.

«Спасибі вам!»

Надів шапку.

Знову закипіло

Синє море; вздовж байдака

Знову похожає

Пан отаман та на хвилю

Мовчки поглядає.

Берізка. Дуб виріс міцним і могутнім, з північного боку схилу до річки, а біла Берізка виросла ніжною і стрункою, майже біля самої води.

Щороку Дуб з нетерпінням чекав сезону літніх відпусток, коли приїдуть люди і почнуть свій активний відпочинок. Дубу, звичайно, було не зрозуміло, чому люди так поводяться. Особливо дивним здавалося те, що вдень люди випускали з роту багато диму, в той час як він, могутній дуб, ночами виробляв для них кисень. Але, незважаючи ні на що, він був щасливий створювати для них тінь у спекотний день і впускати жолуді, щоб діти могли ними гратися.

Але одного разу в тому лісі сталося нещастя. Один відпочиваючий чогось випив і, через необережність, забув загасити недопалок від своєї цигарки. І в лісі почалася жахлива пожежа. Диму було стільки, що блакитного неба не було видно зовсім. А спека стояла така страшна, що ніхто з дерев вже й не сподівався вижити.

Добре, що відпочиваючих було багато, і вогонь помітили відразу. Пожежники приїхали швидко і моментом впоралися з такою страшною небезпекою, як пожежа у лісі. Але у багатьох дерев встигла обгоріти кора.

Коли пожежники поїхали і метушня вляглася, Дуб подумав: «Скільки ж часу тепер знадобиться всьому лісу, щоб переробити цей дим в чисте повітря! І скільки згоріло жолудів, з яких вже наступного року могли б вирости молоді дубочки!»

На щастя, до нашого Дуба вогонь не дійшов, і Дуб знову замислився: «Скільки ж часу потрібно Людині, щоб вона прийшла до тверезого способу життя?»

Не знайшовши відповіді, він звернувся до Берізки:

— Послухай, я такий сильний і могутній, а нічого зробити не можу, щоб цього більше не повторилося.

А Берізка йому й відповідає:

— Так робити-то, власне, нічого й не треба. Тому, що людина — це така істота, яка вчиться на своїх помилках. І стільки століть витрачає час на знищення свого здоров'я. А потім розповідає, що тільки дурні вчаться на своїх помилках, вважаючи себе найрозумнішою істотою на планеті. Скажи, яка ж вона після цього Homo Sapiens? Адже дивися, як просто живемо ми, в гармонії з природою, і як вона про нас піклується, якщо їй не заважає людина.

А далі вона розповіла про те, що видно їй зі свого бережка. І як було б добре, якби Людина поводилася по-іншому, якби всі люди жили тверезо...

Автор оповідання: О.А.Видиборець

* * *

Що саме розповіла Берізка Дубу далі, нам поки що не відомо. Пропонуємо Вам самим спробувати про це подумати і написати продовження цієї історії.

Ми віримо, що з Ваших розповідей вийде найкраща казка

дного із членів головного речення.

Б) на час дії, що відбувається у головному реченні.

B) на те, як саме відбуватиметься дія в головному реченні.

Г) на напрям або місце дії, що відбувається у головпому реченні.

2. Визначте кількість підрядних частин у реченні: Нехай це витвір самоти, нехай це вигадка й омана, моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани (Л. Костенко).

A) Дві; Б) три; B) чотири; Г) п’ять.

3. Виберіть складнопідрядне речення, частини якого з’єднані за допомогою сполучника.

A) В давніх літописах наших єсть одно оповідання, що зворушує у серці найсвятіші почуття (М. Вороний).

Б) Землю, що крила дала мені, довічно буду любить (Ю. Петренко).

B) Я хочу, хочу в це повірити, що світ стоїть на доброті (В. Малишко).

Г) В небі ластівка мріє далека, що на крилах весну принесла (В. Сосюра). 4. Визначте вид складнопідрядного речення (всі завдання для тестування з української мови 9 клас). Я хочу так життя прожити, віддати днів тугий налив, щоб зло страшне й несамовите останній подих спопелив (А. Малишко).

A) З’ясувальне; Б) означальне; B) обставинне допустове; Г) обставипне способу і ступеня дії.

5. Укажіть речення, у якому необхідно поставити розділовий знак при збігові сполучників (сполучних слів).

A) Соломія міркувала, що коли брати у ліву руку, плавні мусять швидко скінчитися (М. Коцюбинський).

Б) Мама каже, що коли уві сні літається, значить, росте він, росте! (М. Стельмах)

B) Домашні знали добре всі норови Кирила Івановича, і коли наставали такі часи, то всі куди можна ховалися, щоб не стрітися з ним, не підбігти під гарячу руку (Панас Мирний).

Г) Скирта вже потемніла від негоди, та коли станеш виривати солому, лаштуючи для себе затишне кубло, то вона дихне тобі в обличчя стужавілими пахощами осені (Є. Гуцало).