розповыдь про себе Вчинок яким я пишаюся

По другий бік польське військо в дорогій зброї. Між ворогами зеленіє болотяна низина.зранку до півдня стоїть козацьке військо і не ворухнеться. богдан у червоній мантії , з золотою булавою наче літає перед козаками на страшному баскому коні

А запитай(но);
Б посадила(таки);
В (що)(за)дитина.
5. Укажіть рядок, у якому слово з часткою пишеться через дефіс:
А заграв(би);
Б як(от);
В (таки)заспівав.
6. Укажіть рядок, у якому частку ж(же) слід писати окремо.
А А(вже)ж, я приїду до вас у гості.
Б Вони повернуться вчасно, (а)як(же)!
В Я виконав те(ж) завдання, що й ти.
7. Укажіть речення, у якому вжито формотворчу частку.
А Посадити б тут сад!
Б У полі ні душі живої немає.
В Я ж вас попереджав! СРОЧНО, обищаю ОТБЛАГОДАРИТЬ только ПРАВЕЛЬНО ПЛИЗ

А запитай(но);
Б посадила(таки);
В (що)(за)дитина.
5. Укажіть рядок, у якому слово з часткою пишеться через дефіс:
А заграв(би);
Б як(от);
В (таки)заспівав.
6. Укажіть рядок, у якому частку ж(же) слід писати окремо.
А А(вже)ж, я приїду до вас у гості.
Б Вони повернуться вчасно, (а)як(же)!
В Я виконав те(ж) завдання, що й ти.
7. Укажіть речення, у якому вжито формотворчу частку.
А Посадити б тут сад!
Б У полі ні душі живої немає.
В Я ж вас попереджав!

друкарень, не мали можливості говорити про себе правду. Моральної ж кривди не знає тільки той народ, який може та вміє пізнавати себе сам, сам осягати власну історію, плекати власну культуру. Коли ж його історію тлумачить йому загарбник, то, ясна річ, що тлумачитиме її за власним розумінням та баченням, на користь собі.

Істина, здавалося б, абеткова, і ми пережили її силу на своїй, як то кажуть, шкурі.

Мабуть, через це в українській свідомості витворилося кілька світоглядних деформацій. Одні з нас беззастережно приймали імперські схеми й тлумачення нашої історії і на цій основі навчалися самі, навчали своїх дітей, онуків і правнуків. Так з’явилися люди байдужі, а то й ворожі до національних цінностей. Інші з нас бачили свою історію гіпертрофовано, вірили ненауковим міфам та легендам, вбачали в своїй землі ледве не пуп земний. Це хвороблива реакція на гніт і примусове приниження національного "я”.

Проте працею сотень самовідданих подвижників ми все-таки пізнавали себе, вивчали й осмислювали.

І справді, яке величезне багатство становлять наші фольклор та етнографія! Як уперто писалися впродовж віків наші літописи! І все для того, щоб не згасала історична пам’ять у народу. За тими скромними літописцями прийшли фахівці історики, які все-таки написали історію нашої землі.

Яку багатоманітні й багатовікову мали ми літературу, котру ще також нам вивчати й пізнавати! Яку своєрідну музику, театр, архітектуру, образотворче мистецтво! Все це – складники великої нашої, спільно твореної книги українознавства.

Саме тому необхідною стає українознавство як наука й шкільний предмет. Пора пізнавати себе не приховано, а відверто й з гідністю.

Предмет "українознавство” не має служити для вивищення нашої національної пихи, коли власний народ ставиться над інші. Та пиха й не властива нам, бо доля наша – не напад і не загарбання чужих земель, не поневолення сусідів. Доля наша – оборона й боротьба за самозбереження. Тому й українознавство для нас – це пізнання своїх коренів та свого внутрішнього "я”.

Українознавство – це пояснення того, чому ми такі, які є сьогодні.