Народ який не знаю свого минулого ,не гідний майбутнього

друкарень, не мали можливості говорити про себе правду. Моральної ж кривди не знає тільки той народ, який може та вміє пізнавати себе сам, сам осягати власну історію, плекати власну культуру. Коли ж його історію тлумачить йому загарбник, то, ясна річ, що тлумачитиме її за власним розумінням та баченням, на користь собі.

Істина, здавалося б, абеткова, і ми пережили її силу на своїй, як то кажуть, шкурі.

Мабуть, через це в українській свідомості витворилося кілька світоглядних деформацій. Одні з нас беззастережно приймали імперські схеми й тлумачення нашої історії і на цій основі навчалися самі, навчали своїх дітей, онуків і правнуків. Так з’явилися люди байдужі, а то й ворожі до національних цінностей. Інші з нас бачили свою історію гіпертрофовано, вірили ненауковим міфам та легендам, вбачали в своїй землі ледве не пуп земний. Це хвороблива реакція на гніт і примусове приниження національного "я”.

Проте працею сотень самовідданих подвижників ми все-таки пізнавали себе, вивчали й осмислювали.

І справді, яке величезне багатство становлять наші фольклор та етнографія! Як уперто писалися впродовж віків наші літописи! І все для того, щоб не згасала історична пам’ять у народу. За тими скромними літописцями прийшли фахівці історики, які все-таки написали історію нашої землі.

Яку багатоманітні й багатовікову мали ми літературу, котру ще також нам вивчати й пізнавати! Яку своєрідну музику, театр, архітектуру, образотворче мистецтво! Все це – складники великої нашої, спільно твореної книги українознавства.

Саме тому необхідною стає українознавство як наука й шкільний предмет. Пора пізнавати себе не приховано, а відверто й з гідністю.

Предмет "українознавство” не має служити для вивищення нашої національної пихи, коли власний народ ставиться над інші. Та пиха й не властива нам, бо доля наша – не напад і не загарбання чужих земель, не поневолення сусідів. Доля наша – оборона й боротьба за самозбереження. Тому й українознавство для нас – це пізнання своїх коренів та свого внутрішнього "я”.

Українознавство – це пояснення того, чому ми такі, які є сьогодні.

товарища.

сныг виблискував на деревах(доки?)...

пысля того(чого?)... почали поволі прокидатися.

..(коли)задзвонив телефон.я не мыг розвязати задачу (як Довго?)

А) А потім вже подвижники і вчені взялись вивчать кургани височенні.
Б) В бентежнім серці буде биться повік нескінчена весна.
В) Я прагну усю могу тугу в єдинеє слово зложити.
Г)Співати - це як дихати.
2.Правильно виділене звертання в реченні рядка
А) Упаду я зорею, мій вічний народе, на трагічний і довгий. Чумацький твій шлях.
Б)Калиновим мостом проскочили коні… Летіть, воронії, розсідлані, чорні, повз хмари вишневі моєї весни.
В) Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерном в рідній стороні.
Г) Краю, ти мій краю, кращого за тебе я в житті не знаю!
3.У реченні Здається, і сама пісня склалася саме десь тут, в темні угорські ночі,серед степу... виділені слова виступають
А) Відокремленою прикладкою.
Б) Відокремленим додатком.
В) Відокремленим поширеним означенням.
Г) Відокремленою обставиною.

шляхи мої (не)міряні, гори мої (не)важені, звірі мої (не)наджені, води мої (не)ношені.

в)(не)зоране вчасно поле не дасть хорошого врожаю.

г) Ще ніким (не)розбуджена молода сила дрімала у юнакові.

Познач речення, у якому дієприкметник виконує роль присудка.

а)сухе, стомлене її обличча раптом осяяла усмішка

б) двері були широко відчинені

в) в усіх кінцях ярмарку стоять вози, навантажені всіляким добром.

г) у малині лежав повержений з небес маленький ангел і плакав без сліз.