висловлювання «Я і українська мова».

розвиток, ритм, самоаналіз, синтаксиз, майдан, ніс.

Заранее спасибо :)

друкарень, не мали можливості говорити про себе правду. Моральної ж кривди не знає тільки той народ, який може та вміє пізнавати себе сам, сам осягати власну історію, плекати власну культуру. Коли ж його історію тлумачить йому загарбник, то, ясна річ, що тлумачитиме її за власним розумінням та баченням, на користь собі.

Істина, здавалося б, абеткова, і ми пережили її силу на своїй, як то кажуть, шкурі.

Мабуть, через це в українській свідомості витворилося кілька світоглядних деформацій. Одні з нас беззастережно приймали імперські схеми й тлумачення нашої історії і на цій основі навчалися самі, навчали своїх дітей, онуків і правнуків. Так з’явилися люди байдужі, а то й ворожі до національних цінностей. Інші з нас бачили свою історію гіпертрофовано, вірили ненауковим міфам та легендам, вбачали в своїй землі ледве не пуп земний. Це хвороблива реакція на гніт і примусове приниження національного "я”.

Проте працею сотень самовідданих подвижників ми все-таки пізнавали себе, вивчали й осмислювали.

І справді, яке величезне багатство становлять наші фольклор та етнографія! Як уперто писалися впродовж віків наші літописи! І все для того, щоб не згасала історична пам’ять у народу. За тими скромними літописцями прийшли фахівці історики, які все-таки написали історію нашої землі.

Яку багатоманітні й багатовікову мали ми літературу, котру ще також нам вивчати й пізнавати! Яку своєрідну музику, театр, архітектуру, образотворче мистецтво! Все це – складники великої нашої, спільно твореної книги українознавства.

Саме тому необхідною стає українознавство як наука й шкільний предмет. Пора пізнавати себе не приховано, а відверто й з гідністю.

Предмет "українознавство” не має служити для вивищення нашої національної пихи, коли власний народ ставиться над інші. Та пиха й не властива нам, бо доля наша – не напад і не загарбання чужих земель, не поневолення сусідів. Доля наша – оборона й боротьба за самозбереження. Тому й українознавство для нас – це пізнання своїх коренів та свого внутрішнього "я”.

Українознавство – це пояснення того, чому ми такі, які є сьогодні.

ВАРІАНТ 2
Завдання 1-6 мають по чотири варіанти відповідей, серед яких лише ОДНА правильна. Оберіть правильну відповідь.
1. Виберіть варіант, який є закінченням визначення.Точно переданий уривок будь-якого висловлювання чи письмового твору, що наводиться для підтвердження або пояснення своїх думок називається…
A) прямою мовою; Б) непрямою мовою; B) діалогом; Г) цитатою.
2. Виберіть рядок, де є непряма мова (окремі розділові знаки пропущено).
A) Боже, яка краса! обізвалась, ні до кого не звертаючись, тіточка Олена (М. Олійник).
Б) Ми за дітьми йдемо до жінки, запитуємо Хто посадив цю тополю? Чи давно вона росте тут? (В. Сухомлинський).
B) Не кидайте хлібом, він святий! – в суворості ласкавій, бувало, каже дід старий малечі кучерявій (М. Рильський).
Г) Сахно запитав, як здоров’я Степаниди Петрівни, як живеться Семенові, чи не думають вони заводити садок… (В. Собко).
3. Виберіть рядок, у якому цитату записано неправильно.
A) «Кобзар», за словами Івана Франка, – це: ціла епоха в історії духовного розвитку українського народу.
Б) Максим Рильський писав, що словник – «пишний яр, а не сумне провалля».

смуга,загальний,узагалі,згодом,линути,соняшник,діяти,очолювати, мрія,мережево,гаяти,безумовно.
Написати міні-твір на тему "Без яких слів я не можу уявити словник української мови"

пожартувати, потрібно, серйозний, а.

Треба доробити таблицю)))