Визначити відмінок звикають до їдальні

Річка Черемош
Шумить, нуртує й піниться Черемош, як оскаженілий, як на
віжений, розпорошує свої дрібні бризки, б’ючись об каміння,
нестримним плином перекочує через холодні брили. Несамо
вито він виривається потужною течією з тісних скелястих лещат
і повільно заповнює низовини, обрамлені ошатною габою густої
калини.
Про що шепочуть його шумні хвилі, які таємниці ховає в со
бі невпинна мелодія невидимих струн його зачарованої арфи?
Яку пісню награє вона, де її початок, де її кінець? Хіба що
серцем тільки можна спізнати її бездонну глибоку печаль і ко
ломийкове грайливе роздолля. Такою є вдача гуцула, що вві
брав у свою мову та свою пісню голос рідної річки, її дивовиж
ні барви й вигадливі несподіванки. Не спинити її бунтівливого
виру ні в негоду, ні в ясну днину. Не спинити ніякою силою
бурхливого потоку, що так стрімко плине рідною землею. Жар
тує й тоскно зітхає він, оспіваний у піснях і легендами опови
тий Черемош.
Співає одвічну пісню невпинний Черемош, а її гучний відго
мін западає в душу, наповнюючи почуттями, яких нізащо не
змити хвилями часу. І чути цю пісню далекодалеко.

Тополі на видноколі . Високі пірамідальні дерева обіч доріг . Спекотного дня їхні верхи темною зеленню здалека манили мандрівників . Дійти б лишень ! Під тополями відпочити , а там уже коротша путь до мети залишиться , долати її легше стане !
Під цими високими деревами чисте повітря . Недаремно ж древні пращури висаджували ошатні тополі біля жител . Росои вони й там , де відбувалися народні зібрання . Під придорожніми тополями зупинялися на відпочинок мандрівники . У рятівному затінку ставили у спеку своїх волів і чумаки , що їздили в дальні краї по сіль .
Постали тополі на сторожі наших поселень , щоб вести хапеклу боротьбу з лихими вітровіями , змагатися з безжалісною стихією.