На щастя всіляке май серце однаке. Де тут вставне слово?

завжди повертайте книжку до біліотеки вчасно,не затримуючи її надовго в себе,оскільки вона може знадобитися іншим.

й весело клопочуться коло свого гнізда. В одчинене вікно
доносяться в хату з палісадника пахощі від
бузкового цвіту. В кімнаті, прикрашеній кретоном і
обставленій м’якими будуарними меблями з явною претензією на
кокетування, не дивлячись на ясне сонячне сяйво, горить перед
овальним люстром на столі лампа. На
кріслі сидить перед нею молода, струнка панночка, русява, з
кирпатеньким носиком і трошки примруженими короткозорими очицями, що
виблискували часом задерикуватим вогником. Панянка
нагріває на лампі металеві частини ручки
до писання і на ній закручує спереду кучері.
За спиною в неї стоїть із кофточкою в
руках дівчина років тринадцятьох, що, видко, вчасно
прибула з села. Випнуті від худорлявості лопатки не дозволяють
дати їй цих років, її каштанове волосся, що,
вигорівши на сонці, змінило яскравість свого кольору,
причесане гладенько і заплетене в одну тоненьку кіску
з червоним кісником; на блідому, трохи
вилицюватому, але з правильними рисами личку
тремтить вираз полохливості й
переляку.
Коло вікна на канапці напівлежить
зовсім уже одягнена до виходу, доволі повна чорнява панна, трохи старша за
русяву панянку і, видко по схожості, сестра її. Вона нетерпляче б’є
парасолькою по черевиках і нарешті не
витримує:
— Та цьому кінця немає! Сиди й чекай! Чому
ти не купиш завивалок? Не надокучить хіба морочитись
із цими ручками: чадить завжди?.. Навіть відчинене вікно
не допомагає!
— А ти вийди, хто тебе тримає? — огризнулася
білявенька.— Ой! Ось тільки через тебе обпекла пучку!.. Купи! Стану я на дурниці
викидати гроші...
— Дивно,—
усміхнулася недбало чорнява,— з одного боку
стільки претензій щодо вбрання і всіляких нісенітничок, а з другого —
скупість на шага...
— Справа йде не про нісенітнички, а
про витонченість та порядність,— підкреслила білявенька,— що про них ваша
милість і тями не має; адже ж вам байдуже вийти на вулицю і в подраних
рукавичках, і в невичищеній кофточці, і з кучмою, що стирчить з
пом’ятого капелюха... Адже ж ви з лінощів не подбаєте про себе, так
що іноді сором іти поруч...
— І не ходи!
— відповіла байдуже чорнява.— Хто тебе прохає? А я не стану на цю
порядність витрачати половину життя...
— А звісно, на
романи з цигарочкою приємніше витрачати час?
—
Атож, значно приємніше: менші принаймні
витрати на жовч...
— Подумаєш, яка добротлива!
— заперечувала ущипливо русява й роздратованим рухом шпурляла шпильки, прищіпки
й папільотки.— Чорти прокляті! Ніяк не тримаються... стирчать... Де це довгі
шпильки? Завжди закинуть... Це ти їх, Наталю, береш, щоб напихати в
гільзи тютюну. ( Помогите написать красивый план зарание спасибо )))

Берізка. Дуб виріс міцним і могутнім, з північного боку схилу до річки, а біла Берізка виросла ніжною і стрункою, майже біля самої води.

Щороку Дуб з нетерпінням чекав сезону літніх відпусток, коли приїдуть люди і почнуть свій активний відпочинок. Дубу, звичайно, було не зрозуміло, чому люди так поводяться. Особливо дивним здавалося те, що вдень люди випускали з роту багато диму, в той час як він, могутній дуб, ночами виробляв для них кисень. Але, незважаючи ні на що, він був щасливий створювати для них тінь у спекотний день і впускати жолуді, щоб діти могли ними гратися.

Але одного разу в тому лісі сталося нещастя. Один відпочиваючий чогось випив і, через необережність, забув загасити недопалок від своєї цигарки. І в лісі почалася жахлива пожежа. Диму було стільки, що блакитного неба не було видно зовсім. А спека стояла така страшна, що ніхто з дерев вже й не сподівався вижити.

Добре, що відпочиваючих було багато, і вогонь помітили відразу. Пожежники приїхали швидко і моментом впоралися з такою страшною небезпекою, як пожежа у лісі. Але у багатьох дерев встигла обгоріти кора.

Коли пожежники поїхали і метушня вляглася, Дуб подумав: «Скільки ж часу тепер знадобиться всьому лісу, щоб переробити цей дим в чисте повітря! І скільки згоріло жолудів, з яких вже наступного року могли б вирости молоді дубочки!»

На щастя, до нашого Дуба вогонь не дійшов, і Дуб знову замислився: «Скільки ж часу потрібно Людині, щоб вона прийшла до тверезого способу життя?»

Не знайшовши відповіді, він звернувся до Берізки:

— Послухай, я такий сильний і могутній, а нічого зробити не можу, щоб цього більше не повторилося.

А Берізка йому й відповідає:

— Так робити-то, власне, нічого й не треба. Тому, що людина — це така істота, яка вчиться на своїх помилках. І стільки століть витрачає час на знищення свого здоров'я. А потім розповідає, що тільки дурні вчаться на своїх помилках, вважаючи себе найрозумнішою істотою на планеті. Скажи, яка ж вона після цього Homo Sapiens? Адже дивися, як просто живемо ми, в гармонії з природою, і як вона про нас піклується, якщо їй не заважає людина.

А далі вона розповіла про те, що видно їй зі свого бережка. І як було б добре, якби Людина поводилася по-іншому, якби всі люди жили тверезо...

Автор оповідання: О.А.Видиборець

* * *

Що саме розповіла Берізка Дубу далі, нам поки що не відомо. Пропонуємо Вам самим спробувати про це подумати і написати продовження цієї історії.

Ми віримо, що з Ваших розповідей вийде найкраща казка

А) А потім вже подвижники і вчені взялись вивчать кургани височенні.
Б) В бентежнім серці буде биться повік нескінчена весна.
В) Я прагну усю могу тугу в єдинеє слово зложити.
Г)Співати - це як дихати.
2.Правильно виділене звертання в реченні рядка
А) Упаду я зорею, мій вічний народе, на трагічний і довгий. Чумацький твій шлях.
Б)Калиновим мостом проскочили коні… Летіть, воронії, розсідлані, чорні, повз хмари вишневі моєї весни.
В) Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерном в рідній стороні.
Г) Краю, ти мій краю, кращого за тебе я в житті не знаю!
3.У реченні Здається, і сама пісня склалася саме десь тут, в темні угорські ночі,серед степу... виділені слова виступають
А) Відокремленою прикладкою.
Б) Відокремленим додатком.
В) Відокремленим поширеним означенням.
Г) Відокремленою обставиною.