що з побуту українців мені хотілося б повернути?

прошу

А)1882 у Києві розпочалося друкування щомісячного журналу "Київська старовина"
Б)Десь там,глибоко внизу,двигтить,невтомно пульсує душа корабля
В)Прийшовши в літературу,Василь Симоненко,наділений щедрим талантом і непідкупним трозумом,голосно заспівав сердечну пісню
Г)Замок пишався на всю околицю,і здалеко було його видно

Жовтий
колір - це .... колір пшеничной ниви , .... колір зерна , що даруе
життя всьому сущому на землі. Жовтий колір - ще ... колір жовтогарячего
сонця , без лагідних променів якого ... не дрозив би , не заколосився б
життєдайний хліб.
А блакитний , синій колір про що нам говорить ? Це ... колір ясного , чистого мирного неба. Це .... колір цариці-води.
Тому ... народ України вибрав поєднання жовтого й блакитнього кольорів для свого національного прапора .
Довідка : по-перше, по друге, безумовно, мабудь, звичайно, справді, безпречно.
Пожалуйсто мені на завтро надо

Я живу в скрутні часи для своєї країни. Коли народ розлючений несправедливим ставленням влади до нього повстав проти неї. Багато зусиль йому знадобилося на досягнені своєї мети. Особливо тим хто вистоював майдан. На якому точилося протистояння мужнього народу проти озброєного беркуту. Протестуючи спочатку проти порушення волі, а потім і проти міліцейської несправедливості, люди провели кілька місяців на вулиці в центрі столиці. Маючи войовничій характер майдан залишив за собою смерті багатьох протестувальників. Які віддали своє життя за країну, за зміну керуючої верхівки. Тодішні події значно вплинули на погляди українців у суспільстві. Майданівці прагнули аби на місце злодійкуватих чиновників прийшли чесні люди, для яких важливе життя народу та їх інтереси. Щоб вони були в змозі поставити Україну на ноги. Але все ж таки за новою владою, що зараз діє теж треба слідкувати .
На мою думку ця боротьба за справедливість дала людям змогу об’єднатися, досягти однієї думки, що показує нам майдан. І я не можу не сказати про героїв, які загинули там , і без яких перемога була б не можливою. Вони наважилися вийти на вулицю та не побоятися того, що їх могли вбити. Наше завдання в тому, щоб їхні смерті були немарними. Все це зобов’язано позитивно вплинути на країну.
Як хотілося видихнути. Та знову проблеми. Втеча колишніх чиновників дала про себе знати. На території держави почалось АТО. Багато чоловіків пішло на війну, що на сході України. Вже зараз є багато загиблих і постраждалих. І все це заподіяне президентом-попередником з метою повернення до влади за допомогою Росії.
Перш за все мені шкода мирних жителів, що перебувають в зоні війни без змоги виїхати. На яких кожного дня сиплються Гради, і яким немає навіть поїсти.
Я вважаю, що так не повинно бути, бо це братовбивство. Кожна країна має право на незалежність і свій суверенітет. Важко з’ясовувати відносини за допомогою війни. Тому мені дуже хотілося, щоб ми жили під чистим і мирним небом.

Роман стрімко переступив поріг бабусиної кімнати. На підвіконні затишно буркотіло радіо. Бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. Коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. Лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку.

Роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. На столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. Стояла прикрита рушником ікона. Роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть.

Увечері Роман відніс ікону Павлуші Ханенку. Отому, що в Канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. А тепер от погостювати приїхав. Каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати який сувенір з рідної України – їм за велике щастя. Хоч рушник вишиваний. Хоч ікону. І гроші вони за це ладні заплатити…

Роздивившись принесену Романом ікону, «канадець» Ханенко поклав її на стіл.

- Чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? – верескнув він. – Дивись.

Ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону зі зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер. «…під впливом інженери… згідно з якими архітектурний стиль…»

- Хтось узяв рівненьку дощечку, - пояснював Ханенко, - наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. Вийшло непогано, - хмикнув, - але на продаж не йде. Тобто, - поправився, - на сувенір не згодиться.

Коли увечері повернувся брат Антон, Роман підійшов до нього:

- Ікону давно продав?

Антон вперся поглядом у темні очі Романа.

- Давно. З рік тому, у місті.

- Нікому не скажу. Половину грошей мені оддаси, - мовив похолоділим голосом Роман і пішов до хати.

- Розказуй хоч всьому кутку, хоч на все село кричи, - насмішкувато крикнув йому в спину Антон. – Грошей тих давно немає. Гроші ті на випускний вечір пішли.

Брати встали один проти одного напружені, як покручі. Якось дивно покликала до хати мати. Бабуся напівсиділа в ліжку. Крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. Поруч згорбився на стільці батько. Хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах.

- Діти… мої… мабуть… до ранку не доживу… - з натугою вилітали з побілілих уст слова. – Довго я… ходила… по цій землі… Живіть і ви… довго… Ікону бережіть… І вона… вас… оберігатиме…

дописати що сталося з іконою.............будь ласка допоможіть

Треба: Визначить тему кожного висловлювання. Та у яких життєвих ситуаціях ви могли б скористатися ними?

1. Мово вкраїнська, звідки прилетіла, як тут зросла, розцвітала й зарясніла? Чи пила ти воду з Дніпра, чи купалася в його ласкавих водах, чи злетіла в небо? Мово! Течеш ти вічно й вільно. Безжальний час не владний над тобою.
2. Живе наша мова - і наш голос звучить у вселенському хорі народів. Отже, живий наш дух, жива наша пісня, наша історія, наша єдність і наша одність. Бо наша мова - це ми, українці, - добрий, чесний, працьовитий народ, що тисячоліттями живе на берегах Дніпра і Дністра, там, де була колиска індоєвропейських народів...
3. Пізнання мови - це пізнання народу, його єства, його душі, його витоків та історичних шляхів - усього того, чим народ цікавий для інших народів. Адже народи, як і окремі люди, виявляють інтерес і повагу лише до того, хто являє собою особистість - своєрідну і неповторну. Годі розраховувати на пошану інших тому, хто не має поваги сам до себе.